Зараз кожного з нас довбе мозок мовне питання. Тому не дивно, що однією з тем на журфаці з предмету "Українська мова і політика" я обрала саме цю. Вирішила таким чином оновити свій блог, і викласти свої думки.
Україна – країна
багатьох національностей. Але мова – має бути одна.
На мою думку,
найголовніший обов’язок кожної держави – всіма можливими силами дбати за розвиток
спільної для всіх племен літературної мови, як найміцнішої ланки для духовного
об’єднання нації. Оскільки свої обов’язки перед мовою держава виконує через
школу, церкву, пресу, уряди, суддів, театр, кіно, радіо, то вони зобов’язані
вживати добру літературну мову.
Можна продемонструвати наглядний приклад на
нещодавніх подіях. У нас завжди була, є, і буде проблема з мовою.
Україномовний, хоче, щоб всі розмовляли на українській. Росіянин в свою чергу
претендує на те, щоб не утискали його мову.
Кожна країна має свою мову. Те що у нас проживає близько 11 млн. російськомовних громадян, не робить для них честі впроваджувати російську як другу державну. Чому ми цього не хочемо? Тому що знаємо, якщо дати волю російській мові, то все навкруги стане проросійським. На державному рівні, де усе повинно бути проукраїнським, зазначу, не лише тому, що офіційною є українська, вмить, навіть не помітивши, україномовні громадяни опиняться у мовних кайданах.«Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається» - Народне прислів’я
Ми титульна нація, яка з’явилась
не 23 роки тому, як думають українські шовіністи, а як стверджують наукові
дослідження – близько 45 тис. років тому. Не можна не згадати той факт, коли
Київська Русь розвивалась духовно, будувались собори, церкви, на місці нинішньої
Московії були ліси та болота. Московія, (ну бо Росії, етнічних росіян, в
принципі немає) історично отримала важіль «великої імперії», яка по суті була
великою по вбивствах та насильствах. Брудною імперією, яка хотіла рівнятись на
Захід, і у всьому копіювала Європу. Але повернемось до питання «языка і мови». Усі байки про: «Нам не важливо якою мовою
ми розмовляємо, головне що ми єдині», така ж дурня, як і те, що «Росія – наш
братній народ». Нестерпно таке слухати. Ти громадянин України, то говори на
українській. Ти представник держави. Не дивно, що до подій ЄвроМайдану, світ не
знав про Україну, ще й говорили, що ми частина Росії. От ніби то говориться про
те, щоб задля кращого майбутнього держави, потрібно розвивати літературні мови
меншин, які проживають на території, то постає питання: «А що тоді буде з нашою
мовою?». Ми почнемо розвивати мови меншин, а про нашу хто попіклується?
Українська мова пережила134 заборони.
Відцуратись від неї? Від тої солов’їної мови, яка плекала тебе змалку?
«Бог створив народи різними і рівними. Він наділив кожного з нас не тільки розумом, але й призначив бути представником тої чи іншої нації, народу, зі своєю мовою і національною культурою» – (Нурмагомед Гаджиамедов, професор, декан факультету дагестанської філології ДДУ)
Дбати про майбутнє держави потрібно
тільки з офіційною, державною мовою. Дозволити, щоб країні панувало одразу
кілька мов – це знищення усього. Це не буде вже одна держава, це не буде
майбутнє одного народу. Розвивати? Так, будь ласка. Але усе, що стосується
державного рівня, лише одною – українською.
«Нападати на мову народу – це означає нападати на його серце» - Г. Лаубе
І знову тут треба повернутись до подій, які
відбувається сьогодні. Ми спостерігаємо ситуацію, і чуємо, як російськомовні
українці, уже дуже давно, і не так «м’яко» натякають, ніби то, їх «язык» утискають.
Як на мене, то скоріш треба хвилюватись за українську, бо як почати моніторити,
де і що подається якою мовою, від телебачення до книг, то знову виникає запитання:
«Чи справді йде тиск саме на російську, а не українську?». Чому ми маємо йти на
поступки, й тим самим в 21 столітті знову поставити під загрозу нашу солов’їну?
У нас є один
скарб української нації – українська мова. Вийшовши на фінішну пряму у своїх
роздумах, я дійшла висновку, що нам потрібно розвивати і популяризувати
українську мову, бо лише в ній наше майбутнє.
