Один день в Школі Журналістики УКУ. Шон-Патрік Лаветт.

З 15-го по 17-те травня в Школі Журналістики УКУ відбувся триденний майстер-клас від англомовної служби "Радіо Ватикан" від професора комунікацій Шона-Патріка Лаветта, та керівника "Радіо..." Бернда Хаґенкорда.
Упродовж 3 днів журналісти розповідали про радіожурналістику, нові медіа, релігійну журналістику, та про роботу у гарячих точках. 

Шон-Патрік Лаветт - ірландець за походженням, народжений у Південноафриканській республіці. Вже 35 років працює на "радіо Ватикан", паралельно викладаючи в американських університетах. Його шлях до релігійної журналістики проліг через військову: він працював на CNN, BBC, Washington Post, був у гарячих точках Лівану, Північної Ірландії та Африки. Працював волонтером у Матері Терези, та з папою Іваном Павлом 2.

Мені вдалось побувати на завершальній останній лекції 17-го травня, яку проводив Шон-Патрік. Тема була присвячена релігії: "Уроки життя: грішники та святі"
Розмовляли про досвід спілкування і роботи з римськими папами, президентами, членами королівських родин.

Перше, що спало мені на думку коли його побачила - захват.  На початку лекції він познайомився з нами, запитував чи серед нас є студенти не з цієї школи, я звичайно ж підняла руку, він підійшов до мене і познайомився подавши мені свою руку. 

Отже, перш ніж почати комунікувати з нами, він заінтригував нас тим, що хоче дещо нас попросити, і довго тягнув. Його прохання було, щоб ми відключили комфорт, не сиділи у цих зручних кріслах, а розмістились на підлозі сівши у коло. 

Мені здалось, що це було для нього дуже важливо, і трішки розчулило його, бо ми відразу ж погодились. Додав до цього такі слова: "Зараз, коли ми сидимо всі разом у колі, один біля одного, ми рівні. Немає такого, що ви сидите в кріслах, і дивитесь на мене, як слухачі на професора. Ми всі рівні, незалежно від статусу."

Відвага - ось яка риса повинна бути у журналіста - почав він. 

Усі з ким він не спілкувався, навчили його відваги, бути непохитним, безстрашним, і тоді ти вижевеш у цьому світі. 
За ким він би не спостерігав, чи це члени королівських родин, чи хто-небудь інший,усі вони комунікували жестами. 
Тримати міцно за руку, обійняти, і для цього не потрібно ніяких слів. 

Перша зустріч Шона-Патріка з Матір'ю Терезою відбулась в кінці 70-х років. Коли вони познайомились, ясна річ що не було ніякої техніки, як Айпади, Айфони, тому з записником в руках, він чекав на те, щоб з нею поспілкуватись. Проте, Мати Тереза, за словами Шона, була строгенькою жіночкою невеличкого зросту, попросила залишити усі свої речі, які пригодились би в інтерв'юванні. Для Шона це був карколомний момент, тому що він не знав, що і як йому робити, як він буде себе почувати у такому становищі. Усе, що сказала Мати Тереза, що він усе відчує за допомогою свого чуття. Він послухає, і зрозуміє все. Вона навчила його не почуватися в комфорті і безпеці.

"Довіряйте дотику". Саме це намагалася донести до Шона Мати Тереза. І він захотів передати цей урок нам.
"Ви можете бачити, ви можете чути, ви може відчувати на смак багато чого, але дотик - це найголовніше"

Урок довіряти дотику продовжила не менш поважна людина в житті Шона. Це Папа Римський Іван Павло 2. 
Він провів з ним у співпраці понад 26 років. 
Тоді, коли жодний Папа не відвідув Африку, батьківщину СНІДу, Іван Павло вирішив полетіти туди. Звичайно, Шон був поряд, як представник преси. Він спостерігав за тим, як він комунікував з людьми хворими на СНІД, обіймаючи їх, і тиснувши руки. 

Тоді, він отримав 2 безцінних уроки: від Матері Терези, та Івана Павла 2.  

На завершення нашої зустрічі, він сказав, що не любить цитувати когось, бо любить говорити, те що відчуває серцем, але це слова Матері Терези: "Те, що роблю я, ви не можете робити, а я не можу робити те, що ви можете".