ДАРУНОК ВІД БОГА

Бог створив землю, навколишнє середовище. Одне з найкращих його творінь - людина. 
Але, водночас, людина - найнебезпечніший хижак у світі. Люди усі різні, кожен по-особливому утверджується у сьогоденні. Головний пріоритет - у кожному з нас спить талант. Якщо у тебе щось не виходить, то не опускай руки. Для цього Бог і втілив це відчуття, що він у нас має бути.
Над розкриттям таланту, ми повинні добре попрацювати. Дізнаватись щось нове. Вчитись. 
Найкраще, що допоможе у його відкритті - це цікавість та хотіння. Потрібно лише подумати чим зайнятись. Спробувати. Можна переконувати себе скільки завгодно, що ти не вмієш малювати, хоча жодного разу не тривав по-справжньому у руці пензлик. Ти любиш співати, але говориш собі, що у тебе немає слуху. Проте, ти продовжуєш горланити на всю гучність, свої улюблені композиції, у душі, або у караоке, поки нікого немає вдома. Якщо так подобається, то займайтесь цим професійно. Знайдіть викладача, і вирівняйте свої голосові зв'язки. Те саме з танцями, грою на музичних інструментах. 
Буває, що люди уже народжуються з відкритим талантом. Наприклад, хлопчина, який відчуває ритм танцю, і танцює не гірше за поп-короля Майкла Джексона. Такі люди, зразу же, виділяються з натовпу. Вони - на вагу золота. 

Научайтесь усьому наскільки це можливо, і  ваш талант буде прокидатись. Ви зможете стати освіченою людиною і реалізуватись у цьому житті. Усе вийде. 

Я сподіваюсь, що мої кроки, які я намагаюсь робити принесуть мені хороші результати. Все можна встигнути зробити: навчатись, ходити на ранкові пробіжки, відвідувати художню школу, виділити час на перегляд фільмів, та читанню книг, лягати вчасно, щоб прокинутись у хорошому настрої, і бути в тонусі увесь день. Кожний день потрібно проживати з користю для себе, для свого саморозвитку.

Таланти різні, як і люди. На кожного з нас чекає свій талант, який хоче вирватись на волю, і виплескувати яскраві фарби в це рутинне життя. Але, на все свій час. 

Мустафа Найем. "Мобільна журналістика"

Завдяки громадській організації "Свобода слова", яка організувала проект "Практичні міжрегіональні вебінари з мультимедійних технологій", та кафедрі нових медіа, факультету журналістики, 15-го березня, спудеї-журналісти, отримали змогу зустрітись, і отримати безцінний майстер-клас від Мустафи Найема. 

Мустафа Найем - український журналіст, публіцист. Ведучий програми "Сьогодні" на телеканалі ТВі. Активний дописувач інформаційного порталу "Українська правда". Також, є учасником журналістського руху "Стоп цензурі". 

Провів для нас двогодинну відкриту лекцію на тему "Мобільна журналістика". Про те, по темі, розповів небагато. Студентів цікавила скоріш діяльність пана Мустафи, і як він йшов до журналістики, а ніж мобільні пристрої. Але все-таки оминути цього він не міг . 

"Сучасний журналіст має бути мобільним, і зараз це все можливо" 

Журналіста без пристроїв зараз не можливо собі уявити. Мустафа зауважує, що коли у нього з'являється якась думка, то у нього під рукою завжди телефон, і він бистренько пише у свій твіттер.

"Мобільні пристрої не допомагають роботі - це ілюзія" 

"Інтернет - це наше, воно ніколи не стане державним"

"Людини, якої немає на Facebook - це позор" 

На цьому і завершилось. Ми хотіли більше дізнатись про Найема, як про особистість.

"В журналіста немає робочого дня. Він не може почати роботу, наприклад, в 9:00, і завершити в 20:00. Журналіст працює увесь час"

Було дуже цікаво дізнатись розпорядок дня Мустафи:

Прокидається о 7 - 8 годині ранку, якщо у нього відкриті заняття в університетах. 

Об 11:00 зазвичай розпочинається робочий час, підготовка до ефіру, написання матеріалу, і таке інше. 

О 20:00 виходить в ефір. У 20:30 завершення. 

Усі свої інші справи він завжди відкладає на ніч. І заявив, що це не правильно. Це потрібно змінити, але поки що не виходить.

"Люди думають, що журналісти продажні і не розповідають усе про тих, хто при владі. І якщо чесно - нас ненавидять ті, і ті.

"Ми завжди між суспільством і державою".

Мустафу Найема знають, як провокативного "борця" з владою. Він хоче знати правду, і ненавидить брехню. 

Тому зразу же посипались актуальні запитання від студентів. Усіх дуже цікавило, чи не виникало проблем з правоохороними органами, та ГПУ.

-Чи страшно ставити запитання політикам, конкретно Януковичу, такі от каверзні запитання?

- Насправді не страшно. Чого тут боятись. 
Якщо ти кажеш людям неправду, то вони перестають тобі довіряти. І коли ти втрачаєш читачів, і тебе ніхто не знає - це ще гірше ніж просто втратити роботу.

"Воювати проти Януковича, набагато легше, ніж з конкретними проблемами"

-Журналіст хоче щось змінити?
- Звичайно. Але ти будеш хотіти змінити, щось конкретне, тільки перших 10 років. Тому що ти дізнаєшся, хто цим займається, і чи взагалі хтось цим займається. Тому я просто доношу людям цю інформацію. 

Телебачення/Газета

 -Телевізійна журналістика - це профанація і "надувательство". Не хочу образити своїх колег, тому що на телебаченні працюють хороші спеціалісти. 
Побажання тим, хто хоче працювати на телебаченні, то краще йти в газету, тому що там можна розгорнуто розповісти про подію.
В газеті працюють більше, але все-таки телебачення має велике покриття. 
Якби я знав, що насправді таке телебачення, я б не пішов туди.

Журналістська освіта

-Журналістська освіта потрібна?
- Ні (і тут вибухнув аплодисментами зал)
Це не являється базовою освітою - отримав і пішов. По суті в нашій професії усі ці якості дуже прості:

• вміння писати (а нас складати речення до речення, ще в школі навчили)
• совість
• співчуття
• ерудованість

-Факультети журналістики потрібні? 
- Якщо я зараз скажу ні, то ви самі розумієте (сміється). Чесно - потрібні. Але не 5 років.
За 1 рік можна підготувати якісного журналіста. А далі - уже його робота. 

Фото: Галі Белей. ЛНУ ім Івана Франка

-Чи пробували вас підкупити?
- Звичайно. І будуть пропонувати ще. Це нормально (сміється). Кожен хоче вами користуватись. Але це не означає, що на ті гроші, які вам заплатять, ви проживете забезпеченно на все життя.

І наостанок задали таке запитання.

-Чому ви вивчили українську мову?
- Я вважаю, що це нормально. Мені писати українською легше ніж розмовляти. У мене все одно думки на російській. Я не вважаю, те, що я вивчив українську якоюсь заслугою. От вивчив і все. Це нормально.

Це була прекрасна лекція. Мустафа один з моїх кумирів у медійному просторі. Я просто бігла на крилах щастя на лекцію. І не даремно!

ШПИГУНСЬКІ ШТУЧКИ *Зимова версія* 2013

Ніч. Я знову стою біля вікна.  За вікном  -  ні душі. Хоча ні, під моїм будинком зупинилось таксі. Ненадовго. І знову рушило в дорогу.  Сніг в березні місяці ні для кого не дивний, але не зараз. Цього разу весна, як жартують, програла в карти зимі, і полонила усе моє місто. Хуртовина. І ось троє чоловіків, при цій метелиці пробують закурити сигарету. З першої спроби не вдалось, але потім усе пішло за планом, і вони розійшлись. Молодь не спить у любу погоду. Бачу двох підлітків, які уже схожі на сніговиків. Якби вони не рухались ,то я би взагалі їх  не побачила. От і вони зникли з мого поля зору. В навушниках, колись любимий, Ерік Сааде, з ритмічною піснею Hearts in the air. 

І знову пустка. Хуртовина стала мести тепер на Захід, і набрала обертів. Здається те таксі, яке зупинялось, проїхало ще коло, і знову повернулось.

Безсоння страшна штука. А ще страшніше стає, коли вона триває уже 2 місяці. Але мені навіть комфортно в такій ситуації.

На горизонті з’явився ще один персонаж. І він п’яний. Цікаво, чи помічає він, що діється навколо? Ахах, я почуваю себе маніяком, який за всіма пильно стежить, і помічає кожну деталь.

В навушниках, зазвучала мелодія Jingle Bells. До чого це?? Ще одних свят я не переживу… Знову цілими ночами вислуховувати, як люди, під градусом, горланять колядки в мене під вікнами?? О так, мені завжди щастить. Дякую, наслухалась.

Ось і ще один герой мого «пригодницького роману». То іде, то біжить…

Тепер пісня Amy Winehouse – Rehab. Я дуже сумую за Еммі. Тільки б не заплакати.

Чому людям не сидиться вдома? Чому вони лазять по вулиці? Якщо їм не спиться, як і мені, то подивились б телевізор, випили гарячого чаю, постояли б біля вікна з ноутбуком, і написали парочку рядків ,про щось безглузде, що прийде їм в голову. Ну от як я. В теплі, біля батареї.

Тиша. Мені стає нудно. Звідки у мене взялись пісні, де грає мелодія фортепіано?? Я щось таким не захоплювалась. Включаю іншу мелодію…Якщо це можна назвати мелодією, пісню All day, all night, What the Fuck…Тут мене прорвало на сміх, і в голові прокрутились уривки з минулого. Окей, проїхали.

Тут один чувак йде і тупає черевиками, в надії, змести з них сніг. Такий наївний. Він ще не знає життя. Чула голос, якоїсь дівчини, але ніде її не бачу. Чи це мені причувається?

Побачила собаку, який з’явився ні звідки, так само і зник. Швидкий зараза, але знай – я швидкіша. Оплески моєму маразму. Він сьогодні в ударі. Проїхав білий джип, ааааа. Посигналив прямо перед моїми вікнами. Мені страшно. А якщо водій цього «красавца» мене побачив?? Привіт, маразм. Ми не бачились з тобою кілька хвилин.

Люблю коли натхнення приходить вночі. Але чи можна сказати, що зараз це натхнення? Я описую людей, які не підозрюють, що вони під прицілом мого пильного ока і пальців, які торкаються клавіатури,і зараз набирають ці слова. Да уж…

Недавно, була одна така смішна історія. Як завжди під вікнами в мене тусуються алкаші. Серед білого дня, вони стали посеред  дороги, їх було четверо - троє мужиків, і одна жінка, почали кричати один на одного. Ну та, не дивно, що саме в стані алкогольного сп’яніння, в людей такий шалений викид агресії. І пішло поїхало, жінку об матюкали, бутилки, які назбирали - побили, прямо на дорозі, машини не могли проїхати, тай боялись, щоб не пробити шини.  Хтось з мирних жителів, яким пощастило бачити це видовище, викликали міліцію. А я як завжди стою і в вікні і вмираю з того, що відбувається. Ні, ви не подумайте, мені не все одно до цієї ситуації було, хоча… Одним словом, правоохоронні органи, виконали свій обов’язок, і посадили їх в бобік. Даа, сама розповіла, і сама посміялась. І ще чому все це відбувається на моїх очах? Навіщо травмувати мою дитячу психіку? Чорт, я до такого була не готова.

За час моєї розповіді, я не побачила нічого цікавого, взагалі нікого не бачила. Це знак, що мій шпигунський прилавок пора закривати. Наостанок, пісня Бумбокс – Зима. Ох, звела ж мене, зараза, з розума.