Кому належатиме сiльськогосподарська земля в 2015 роцi?
«Земля як складова життєвого простору української нації в жодному разі не
може бути предметом купівлі-продажу»
«Свобода» — категорично проти ринку землі, адже це — невiдмінна складова життєвого простору, одна з основ
національного суверинітету і стратегічного ресурсу держави»(с)Олег Тягнибок
Також очiльник об’єднання заявив: :«У той час, як українські селяни живуть у злиднях, ледве
зводячи кінці з кінцями, скоробагатьки отримують надприбутки. В Україні вже
з’явилися мільярдери, які отримали свої основні капітали з аграрного сектора.
Впадає у вічі разючий контраст між прибутками олігархів і простих українців.
Причина — в нещадній експлуатації української землі, а також у тому, що селяни
змушені працювати за копійки, і так само за копійки продавати свою
сільськогосподарську продукцію. Такими є наслідки розпаювання землі, яке за
масштабами зловживань можна порівняти хіба що з ваучерною „прихватизацією“ 90-х
років. Формально селяни стали власниками земельних паїв, а насправді більша
частина землі опинилися у власності олігархів-латифундистів, які абсолютно
байдужі до збереження сільськогосподарських земель України — вони їх, не
змигнувши оком, знищують виснажливою експлуатацією або нецільовим
використанням. Землі, піддані хижацькій експлуатації — це втрачений життєвий
простір для майбутніх поколінь українців!
Нагадаю відомі слова Грушевського: “Добрий земельний
закон займе місце в нашій національній бібліотеці поруч Шевченкового Кобзаря”.
А тепер давайте подивимося закони, які наприймала
Верховна Рада різних скликань. Чи займуть ці закони місце поряд із Кобзарем
Шевченка? А це 37 законів і 86 змін до законодавчих актів, у тому числі до
Земельного кодексу — 48, до Закону “Про оренду землі” — 22, 64 постанови
Верховної Ради України, 178 указів Президента України, 84 постанови Кабінету
Міністрів України і 758 відомчих актів. Це такі реалії на сьогодні.
Політичний аспект — полягає в тому, що згідно із статтею
13 Конституції України земля зафіксована як об’єкт права власності українського
народу, тобто належить народу на всій її території. Разом з тим приватна
власність на землю, поряд з державною і колективною, запроваджена Законом
України “Про форми власності на землю” ще 30 січня 1992 року.
Це графік, який показує у відсотках розподіл
земель України:
На сьогодні в усіх 27 країнах Європейського Союзу діє
налагоджений ринок землі, який і є основою ринкового сільського господарства. У
більшості держав — старих членів ЄС прямих юридичних обмежень на володіння
сільськогосподарськими землями немає, проте нові члени Євросоюзу запровадили
обмеження на володіння сільськогосподарськими землями для іноземців, у тому
числі і для громадян держав — членів ЄС.
Так, у Чехії,
Литві та Словаччині іноземні фізичні та юридичні особи не мають права купувати
землю сільськогосподарського призначення.
В Угорщині громадяни можуть придбати не більше 300
гектарів землі в одні руки. Іноземні фізичні та юридичні особи до 2011 року не
могли купувати такі землі, проте якщо іноземець проживає на території країни не
менше трьох років і провадить сільськогосподарську діяльність, то він, як і
громадянин Угорщини, може придбати землю у власність.
У Румунії площа
купівлі обмежена 200 гектарами, у Данії — 30, при цьому потрібна ще фахова
підготовка та фермерський досвід.
Для узагальнення слід зауважити, що загалом у державах ЄС
практика трансакцій з купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення
не є достатньо поширеною, і лише від 1 до 5 відсотків земель перебувають
щорічно в обігу. Ціни на землі, що використовуються в сільськогосподарському
виробництві, також значно коливаються в різних країнах і регіонах Європи — від
800 євро до 35 тисяч, в окремих випадках до 50 тисяч євро за 1 гектар.
Після прийняття
234 нардепами Закону “Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо
набуття права власності на землю” виникла небезпека втрати останньго нацiонального ресурсу.
Тепер іноземці
зможуть купувати землю державної і комунальної власності “у межах населених
пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів,
пов’язаних із здійсненням господарської діяльності відповідно до законодавства
України”. Крім того, вони зможуть купувати землю “за межами населених пунктів у
разі придбання об’єктів нерухомого майна”.
Депутати
відмовилися продовжити мораторій на продаж земель сільгосппризначення до
2014-го. Відтак із першого січня 2013-ого в Україні можна буде продавати або ж
купувати землі сільськогосподарського призначення. І хоч в Кабміні спростовують
такі плани, адже поки що немає закону про ринок землі (документ прийнятий
парламентом лише у першому читанні), не
можна не помітити чітких кроків влади до створення ринку землі в Україні.
Нашу українську землю нiколи не залишуть у спокої, адже це великий куш , який
приносить, в першу чергу, нашим депутатам величезнi прибутки.
Здаэться, що наша земля, скоро перетвориться на суцiльний iноземний ринок, якщо закон про який я згадувала вище, все-таки ввiйде в обiг. Зараз, я не можу чiтко сформулювати кому належатиме сiльськогосподарська земля в 2015 роцi, проте, переконана, що з законами, якi зараз прийнятi, i тi, якi будуть прийнятi в майбутньому, а їх буде не мало, все сходиться до того,
що земля буде належати всiм, окрiм українцiв. Можливо, я помиляюсь. Я i український народ, будемо сподiватись на краще.
