Мова - двигун нації. Місто Львів

Львів – це місто кави, шоколаду, багатої архітектури. Це говорять і знають всі. Ще говорять, це саме що і є українське місто. Чи справді це так? Не викликало у мене сумнівів ще раніш, допоки не прийшов час замислитись. Щодня ходити по-цьому місту і не задумуватись. Як це так? Я себе запитую тепер щодня. Ходиш, біжиш, коли запізнюєшся, і не бачиш нічого навкруги. Знаєте, що допомогло мені все роздивитись навкруги? Це – маршрутка. Яка їде повільно, як екскурсійний паровозик, і дає змогу все побачити.

Я у цьому місті народилась, росла, навчаюсь. Але чому я не бачила всього навкруги. Усім, чим я захоплювалась, був Оперний театр, а усім іншим спорудженням, я не надавала такої уваги. Згодом зрозуміла, що це банальщина, яка тільки може бути. Усі знають цей театр і славнозвісний фонтан, де кожен турист має на їх фоні фото. Навіть львів*яни уже нагородженні такою світлиною, а я – ні. І не хочу. Це не круто.

Маршрутка – це дивіз моїх думок. Кожного дня, вона дає помріяти, надає безліч ідей для написання публікацій.  Кожного ранку, люди запихуються, в прямому сенсі цього слова,  в маршрутку, в надії вчасно потрапити на навчання, роботу, або ж просто на потрібне їм місце. Тоді я зрозуміла – я не одна. Люди, за щоденними турботами, теж не мають уявлення, як виглядає Львів. Вони його бачили перших 5 хвилин, а далі – пустка. Вони привикли, що він є таким, яким він є.

А здогадуєтесь, хто бачить це місто весь час? Туристи. Саме вони розжовують наше місто до дрібниць. За час свого перебування у нас в гостях, вони живуть цим містом. Вони живуть тими вуличками, провулками, де у древні часи відбувалось неймовірне. І здається, що все створено для них. Чому я так сказала? А тому, що коли я придивлялась до кожної шпаринки у місті, я відчула себе в іншій країні. Так, навкруги мова українська, а перед очима – інший світ. У центрі міста, назви безліч бутиків, кав*ярень, непомітних крамниць – все англійською. Це уже нікого не дивує. З кожним роком наше місто стає все більш популярним серед туристів, і усе робиться для них, щоб вони оцінили. А ми прості смертні, жителі цього міста? Що для нас?

«Так ви ж живете у цьому місті, ви все бачили» - скажуть нам. Відвідати Високий Замок і все? Ох, та навіть ми там усі не були, а ви говорите усе бачили. Я була на Замку. З одного боку – центр, який дійсно вражає, бо видно давню архітектуру, а з іншого – старі гаражі, потовчені будинки, заводи, які випускають в атмосферу шкідливі елементи. Хоч бери і дивись в один бік. Я – львів*янка.

«Моє місто – Львів. Нехай знають всі. Це мій дім.» - такі слова почула у пісні присвяченій Львову. Я з цим згодна. Я люблю своє місто, але нажаль і воно не ідеальне. Я з кожним разом переконуюсь, що живу в самому прекрасному місті України.

Щодо мови у Львові – то тут все чудово. Поки по східних, південних, центральних містах мова регіональна російська – то Львів може пишатись, він у цих справах не замішаний. Нехай уже будуть вивіски іноземними мовами, головне ми не зрадили свою рідненьку мову, нашу душу українську. Бували випадки коли гості міста з-за кордону взагалі не знали, що існує ще й українська мова. Думали, що ми щось на подобі, об*єднанні з Росією, у нас державна мова російська. Це смішить, і водночас лякає. Як так? Думаю, це їм можна пробачити, адже повертаючись у свою країну, вони уже чітко знають, що таке українська культура, мова, і що це окрема розкішна держава. Ми заявили про себе на Євро-2012. Ми відкрили себе світу.

У місті Львові завжди щось відбувається: виставки, концерти, фестивалі, мистецькі акції. Львів без туристів, пустий, але думаю не менш цікавий. Можливо без туристів він би був більш відкритіший для пересічного громадянина. Ось такий приємний тягар носить на собі це місто. Це місто перетворюється на еталон цікавості.

Писати про ситуацію з мовою у Львові – легко і безтурботно. Тут немає нічого жахливого, у нас з мовою, на відмінну від інших – казково. Тут зрозуміють, як ніде інде. Мені боляче коли я бувала на українських курортах, і мене не розуміли. Чому? Бо там не чули української мови вже давно. Мені здавалось, що я знаходжусь в страшній, брудній, не культурній Росії (хай пробачать мене наші сусіди), а не у милозвучній Україні, яку відстоювали наші предки і так чекали на вільну Україну, творили майбутнє для нас , щоб ми жили у квітучій Україні(ну як тут без Королевської), як МИ зараз кидаємо у прірву. Я щаслива, що Львів цього не робить. Львів – красунчик. Львів – місто Лева. Близький мені за знаком зодіаку. Львів – буде українським, буде у моєму серці. Українська мова у цьому місті залишить яскравий меланхолійний відбиток у серці кожного.