Від великого до смішного один крок

Справді, від великого до смішного один крок. Переступаючи межі реальності, усвідомлюємо, що ми люди сприймаємо усе відповідно до змісту сказаного нам. Великі глобальні, економічні, політичні проблеми,  займають велике значення у нашому житті. Проте, використаний термін, щодо українців: «Там де українці, там завжди сміх» вбирає в себе низки обговорень. Скільки себе пам’ятаю, я наштовхувалась на проблеми з мовою. Деякі держави, до нашої української мови відносяться зі сміхом,  з іронією, та найчастіше, нерозумінням та несприйняттям всерйоз. І ось, головна думка від теми, всього лише один крок від великої держави, зі своєю історією, мовою врешті решт, зараз навіть від своїх громадян, отримує сарказм, іронію, нібито «Тільки у нас в Україні могло таке статись». Хоча, що говорити про українську державу, про її майбутнє, якщо народ, окремі політики, зірки шоу бізнесу  «прославляють» Україну не на рідній, солов’їній мові,  а на російській.

Сотні поетів, письменників, добивались, щоб Україна була незалежною, і освіченою державою, та зі своїм головним скарбом – мовою.

 Згадується мені, як Тарас Григорович Шевченко писав: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь». Ми не живемо по цих словах. Так, я не кажу, про всіх, але більшість не вважає народні звичаї, обряди, пісні, які створювались людьми проживаючи в селах, переходили від покоління до покоління, щоразу до нашого часу удосконалюючи ми версіями. Нам потрібно брати приклад з тих людей, які залишили хороший відбиток у нашій історії. Любіть своє, та научайте інші покоління.

Ще хочу звернути увагу на те, що це стосується не лише держав в цілому, це відношення нас людей, один до одного.

 Добре, коли людина може посміятись, над жартами про себе, це великий дар. Але, залежить від того, як людина над тобою жартує. Можна перейти таку межу, коли це стає зовсім не смішним. Людину, можна вразити словом, неначе забити цвях у саме серце, словом можна вбити. Це стається переважно не роздумуючи над тим, що ти кажеш.

Підводячи підсумок усього цього, можу твердо сказати, що поки у нашій цивілізації не стане усе на свої місця, люди не виховають у собі мораль, честь, совість, та інші критерії, а цього нам вчитись і вчитись, то наш світ, і надалі буде жити під смогом усіх проблем суспільства, і не буде знати, що від великої серйозності вирішення проблем, до смішного обговорення, всього на всього один  крок.

Телебачення – вікно у великий світ

Телебачення у нашому світі, відіграє провідну роль у житті кожної людини. Засоби масової інформації (ЗМІ) дають змогу дізнатися про те, що коїться у світі, всі небезпеки, радісні події, тощо.  На мою думку, телебачення – це унікальна річ, адже, за його допомогою можна відкрити для себе зовсім все по-іншому, навіть не виходячи з дому. 

Колись, все починалось з видатного радіо, яке на своїх хвилях передавало важливі новини. Зараз, у сучасному світі, технічні прилади займають місце у наших життях, найвищу планку. Без новин, осучаснень, які відбуваються у нашому світі щодня, без яких ми не уявляємо життя.

Зараз кожен ½ має засоби , пристрої, які считують інформацію, і ми отримуємо те, що шукаємо. Отже, телебачення – це вікно у великий світ інформації, різноманітної кіноіндустрії, телепередач, з яких ми маємо користь. Хоча, так буває не завжди. Безліч фільмів про жахаючих персонажів, які розвивають у дітей, підлітків, не добре ставлення до навколишнього світу.

Якщо дивитись з іншої точки зору, то ми можемо прожити без усіх цих речей. Новітні смартфони, айфони, та інші пристрої, які заполонили наш світ. Проте, чи дійсно зможемо?

Телебачення – це не тільки великий світ у наших долонях, але й загроза, стати заручником цих подій.

#Рада2012: Тушки, персональне голосування, блокування і розблокування Ради, право Президента, і довгострокові вибори.

Серед усіх подій, які відбуваються в Україні, ця подія набрала найбільше обертів. Я почну з першого дня роботи нового парламенту 7-го скликання. День, 12 грудня 2012 року, здавалось, не віщує біди. А що? Всього лише день, коли Україною будуть керувати нові люди, і не зовсім нові. А потім після цього дня я не змогла нічого написати, у мене після всіх цих новин, відбило любе бажання, про що-небудь думати. Пригадую, як цілий день дивилась телеканал «Рада» і спостерігала за всім, що відбувається. Народу було як ніколи. Тоді в Раду прийшло 445 депутатів з 450, бо на окремих округах, за різноманітні фальсифікації, так і не вдалось домовитись.

Не знаю, як так сталось, але я пропустила момент, коли ВО Свобода, Партія Удар, ОО Батьківщина, виганяли тушок з Ради. Розкажу, як було діло.  Батько і син, Олександр та Андрій Табалови, які ввійшли в Раду, як представники опозиції «Батьківщини», відмовились, щоб увійти в фракцію в парламенті, на меті, щоб увійти до Партії Регіонів.
«Життя тут вони мати не будуть» - так заявив лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Це стало першою темою на порядку денному нового парламенту. Три опозиційні фракції заявили, що Табалови, не можуть стати повноважними депутатами. Такого, якщо чесно, я не очікувала. Табалови стали першими хто відмовився ввійти в фракцію «Батьківщина» ось таким шляхом. "Свобода" почала свою діяльність у Раді з того, що спробувала не пустити до зали батька і сина Табалових. Тож коли Табалови, ігноруючи спроби журналістів довідатися про причини їхнього вчинку, підійшли до дверей сесійної зали парламенту та відчинили їх, вони почули крики "Тушок геть!" і відчули на собі міць кулаків "свободівців". Побачивши такий натиск, навіть охоронець сесійної зали, який був біля дверей, зі здивованим обличчям, відійшов убік. Табалови явно такого не очікували, і потім вирішили зайти з іншого боку - де сиділи комуністи і регіонали. Але на них чекали і там. Так що їх так і не допустили до Ради, до своїх робочих місць, і зрештою, їх позбавили мандатів. Таким був перший день парламенту, і опозиційні сили заявили, що не допустять і не попустять такого нікому.

Крокуємо далі. До лютого місяця не було нічого цікавого, принаймні, для мене. 5 лютого три опозиційні сили знову взяли вверх, і це тривало до сьогодні. З’явились суперечки в тому, що депутати Партії Регіонів голосують не тільки за себе, а й за депутатів «прогульників», яких немає на робочих місцях. Тоді, партія «Удар», почала наступ.  До відкриття 2-гої сесії залишалось 14 днів, і регіонали думали, що їх «попустить». Аж ніяк. «Удар» наголосив: «Стоятиме до кінця». Це схоже, на оборону тодішнього Сталінграду від німців, у період війни. Так, щодо 19-го лютого, регіонали помилились. Трибуна і далі блокувалась, парламент не працював, 3 фракції ночували в Раді, і стояли на варті, щоб регіонали неочікувано не «напали».

«Більшість депутатів навіть не читає за що, або проти чого, вони голосують» - такий коментар Віктора Медчука – нардепа 6-го скликання, я встигла собі записати. І мені ці слова сподобались, бо відчуття, що їм все одно, що підтримувати, а що – ні, лиш би натиснути кнопку.

В Раді, УДАРівці, Свободівці, і фракція Батьківщина, уже дали кілька кличок регіоналам «Кнопкодави», «Піаністи»,  проте, їм начхати на такі назви, і вони не бажають «коритися».

Далеко, це було не єдине. «Удар» пішов далі, і на робочих місцях усіх нардепів, наклеїли наклейки з написом «Голосую особисто, не голосую за інших», а також розвішали плакати. У перші дні блокади, коли хтось після першої ночі зірвав плакат "УДАРівців", Віктор Пинзенник пожартував, мовляв, "Хтось взяв собі додому за сувенір"

І хто ще не зрозумів, все це заради персонального голосування, щоб впровадити сенсорну кнопку. Сенсорна кнопка, повинна забезпечити прозорість голосування, але як виявилось її теж можна «обдурити».  

Рада продовжує блокування, і ПР не йде на поступки. Єфремов сказав, що готовий битись об стінку головою, аби тільки не голосувати сенсорною кнопкою. Оце жесть. Не хочуть регіонали такого, бо хочуть і надалі грабувати народ, адже будуть висувати свої «брудні» законопроекти.  До мене дійшов і той момент, що сьогодні уже 22 лютого, а саміт Україна-ЄС уже 25 – в понеділок. А в Європарламент занепокоєний тим, що зараз там відбувається. Парламент не працює, Саміт уже близько, все може зірватись, і Опозиція навіть не гляне на цю зустріч, допоки не буде запроваджене персональне голосування. Вони готові на цю жертву. І знаєте, я за них.

По Конституційному закону, після 30-ти днів не роботи парламенту, у Президента з’являється право на те,  щоб розпустити парламент, і тоді будуть довгострокові вибори.

Опозиція готова до повторних виборів:

«Ми сьогодні чітко заявили главі парламенту: «Батьківщина» готова йти на довгострокові і президентські вибори. Ми створюємо робочу групу, для підготовки нових законів про вибори, по яких депутати будуть обиратись виключно по відкритих списках, і це не дасть їм можливості сфальсифікувати вибори. Ми готові до того, що опозиція піде на ці вибори, і переможе» - Арсеній Яценюк

І ось буквально годину тому, я дізналась, що Рада розблокована. Опозиція вистояла до кінця. Як стало відомо,  народні депутати мають намір розглянути кілька питань. Це звичайно, щоб блокувалися картки відсутніх депутатів, і ухвалення спільної заяви про євроінтеграцію (за цю інформацію дякую ТСН). І ще що дуже дивно чути, що на робочих місцях, присутні усі депутати фракцій.

Головне, щоб це не було зроблено дарма, тому що, якщо щось піде знову не так, опозиції знову прийдеться блокувати трибуну, і блокувати уже 30 днів.Вони витримали 17 днів, більшу половину місяця, а тут знову доведеться все спочатку. Мені здається, що повторне блокування, сил уже просто не вистачить. Але, тим не менше, друзі! Це перемога!

ПЕРШІ КРОКИ, АБО НАВІЩО Я ХОЧУ СТАТИ ЖУРНАЛІСТОМ

 У 5 років, переді мною відкрився новий світ. За словами батьків, я дуже любила ставити в шеренгу свої іграшки, або тих, хто принаймні, був схожий на людину – ляльок Барбі. Вони частенько знаходились під прицілом мого пульта від телевізора, і «слухали» усі мої курйозні, дитячі запитання, на тему суконь, Кена і т.д. Це була моя розвага, за яким я не помічала часу, і нікого не слухала, а сиділа на ліжку, і продовжувала на ходу придумувати запитання в контексті уже доволі серйозних слів, як для дитини. Це не раз підтверджувала моя мати. Тоді, я уявити не могла, і не розуміла, що я в цей момент «практикую» журналістську майстерність. 

Згодом, уже навчаючись в початкових класах, я непомітно для себе, взявши до рук тижневик «Високий Замок» (одна з перших газет, яку я почала читати в дитинстві, і до сьогодні), не розуміючи про що вона, розгорнула, і почала читати усе від першої шпальти, і до останньої новини. Пригадую, у мене було велике, чорного кольору радіо, польського виробництва, яке вже тоді майже не працювало, але досі стоїть, як раритет, у мене вдома. Так от, не уявляю, як вийшло, але це радіо, в моїх очах, зіграло роль телевізійної камери. Ось тепер стало зрозуміло, що це виникало на підґрунті того, що я почала дивитись новини ТСН, доволі  ранньому віці.  Журнальний столик, радіо(відеокамера), газета, і ручка у моїй руці. Для мене ручка, була головним атрибутом, ні ж той самий носій інформації. Було таке відчуття, ніби у тебе в руках, весь світ, уся влада.

Уже в старшій школі, про усе це, я забула, як страшний сон. Тоді, було в тренді, викладати, бути вчителем. Думаю, усі дівчата це проходили. Ось такий переломний момент у мене стався, що я геть забула про газети, про те радіо, яке з сумом стояло і припадало пилом, на яке я навіть не хотіла дивитись, адже у мене тоді відкривались «педагогічні» здібності.

Зараз усе позаду. Я повернулась до справи, яку так обожнювала в дитинстві. Я поступила в університет, на факультет журналістики, щоб здійснити свою мрію. Не було і дня, щоб я не думала про те, навіщо я хочу стати журналістом. Для тієї дитини,  яка залишилась в минулому, не було уявлення, яка журналістика на смак, і я теперішня, ще не спробувала і не відчула й досі. Це всього на всього перші кроки.

Навіщо я хочу стати журналістом. Під цим, домінуючим словом «навіщо», варто замислитись, адже це «навіщо» уособлює, на мою думки, певні аспекти, які потрібно вжити до цього слова. « Щоб розповідати людям правду, коли цього не робить влада?» «Чи можливо, народу потрібно розплющувати очі, і приводити до тями, щоб вони побачили, що коїться навкруги?». Дуже цікаво, але банально. На сьогоднішній день, за роки незалежності України, це вельми банальні речі. 

Журналістика – це професія, яка на великих відстанях зазирає у кожний куточок планети.

І знову в думках це слово «навіщо». Нарешті я знайшла відповідь. Щоб стати освіченою людиною у суспільстві. Щоб захищати інтереси своїх громадян, допомогти, зрозуміти і почути, тих людей, які будуть потребувати саме твоєї допомоги. Не допустити того, щоб країну продовжували «ґвалтувати», і безжалісно витирати ноги об святу землю, мою рідну землю, з якої ми вийшли, і в яку повернемось. Я хочу знайомити інші країни з своєю культурою, цінностями, традиціями. Одне з досягнень буде те, що ти зміг так вплинути на людину, що вона прагне заговорити з тобою на твоїй же мові.  Внести свій вклад в історію журналістики, де майбутні студенти, будуть вивчати мої праці, і для яких я буду взірцем, і яку будуть наслідувати.  Я хочу стати політологом, сконцентрувати максимально свою увагу, і присвятити життя саме політиці.  Мені хочеться, щоб до моєї думки, як експерта, прислухались усі. Для цього потрібні колосальні знання, талант, який я буду розвивати упродовж життя. 

Кажуть, що людину не можливо навчити писати. Але функціонує й інше твердження, що майже кожен може писати статті, публікації, вірші, та будь-що. І що це все означає? Чи можна вважати, що вони в ці моменти відчувають душею, і серцем? Звичайно. Людина, яка запланувала собі, щось написати, з впевненістю вірить, що це вийде цікавим. Так, безумовно. Я теж в це вірю. Головне – тиша, і світлі думки, навіть якщо у тебе, не виходить зразу. Ніколи не виходить усе і зразу. Щоб ти не став робити.  

Я хочу стати журналістом, щоб навчитись бути нейтральною стороною, а ще – цікавитись усім. Як відомо, людей рідко цікавить усе, і важко знайти таких людей, з якими можна поговорити про все на світі, і який не буде казати тобі, що він чогось не сприймає. Тому що, у кожній події, якою б вона не була безглуздою, на думку інших,  я хочу сприймати усе по-іншому, дивитись з іншої сторони. У мене, як особистості, теж є свої погляди, свої інтереси, свої думки, смаки. У мене без сумніву будуть ситуації, що наприклад люди не будуть викликати довіри, у мене буде до них неприязнь, а я все одно повинна з ними спілкуватись. А в політиці уже є люди,  якими я не задоволена, і мені прийдеться слухати, як країну годуватимуть обіцянками, і коли ти будеш намагатись їм сказати, як це все виглядає з сторони, то вони все одно будуть залишатись при своїй думці. 

Бути нейтральною, щоб не вибухнути у моменти, які будуть суперечити моїм поглядам. Працюючи на телебаченні, радіо, журналісти не можуть висловлювати своїх думок у своїх сюжетах, вони носії інформації, які доносять для нас весь спектр новин, таким чином втамовують наш інформаційний голод.

 Мені цікаво, чи працівники медіа, поза камерами, висловлюють свою думку, про людей з якими спілкувались, зрозуміло, що поділитись враженнями потрібно від побаченого і сказаного. Сказати, що це жах, або чудово. Погляди все одно ж залишаються, нехай вони консервативні,чи ліберальні.

Тим не менше, це мої перші кроки. 

Я починаю свій шлях з терен і буду вести його до зірок, щоб удосконалитись у цьому світі. 

УКРАЇНА І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Розпочну з актуальної теми на сьогоднішній день - Саміт Україна-ЄС. Отже, коротко поясню, що таке саміт. Саміт - це зустріч глав держав, яка безпосередньо висвітлюється ЗМІ (засобами масової інформації), забезпечується ця зустріч нормами безпеки, і там розглядають плани дій, які стоять на порядку денному. 
Угода про асоціацію, скасування віз, і вступ до ЄС. Багато хто плутає ці поняття, бо думають, що ми підписуємо угоду, щоб стати членом Євросоюзу. Це не так. До Єврозони нам ще рости і рости. Скасування віз - це можливість наших громадян без проблем відвідувати країни Євосоюзу, це буде першим етапом, яким плавно перейдемо на другий - Угода про асоціацію - це угода про зону вільної торгівлі. Насправді, це всього на всього перші кроки до членства, тому що, коли угоди будуть підписані, то ми зможемо довести, що з нами можна мати справу, а ЄС дуже зацікавленні у тому, щоб співпрацювати з Україною.
Саміт, щодо віз, відбудеться уже зовсім скоро - 25 лютого. З тим все зрозуміло, і ніякої важливості це також не придає. Тому на цій угоді завершимо. 
Ми зробимо акцент щодо угоди про асоціацію, яка буде підписана, за словами ЄС, до листопада 2013 року. 
На цю угоду покладають надії багато українців, тому що, вони хочуть хорошого життя в майбутньому, але цього потрібно заслужити. Ви запитаєте "Заслужити, яким чином?" На це відповідь легка - 19 пунктів. 19 пунктів умов, які необхідні для того, щоб показати, що з України буде можливим зробити країну перемог для її громадян.  
Наскільки я знаю, то в цих умовах є питання, щодо перегляду виборчого кодексу, бо згадуючи парламентські вибори 2012 року, і дискусії, фальсифікації, які там були, заставили ЄС висловити занепокоєння довкола цієї ситуації. Вони вагаються, щодо проведення правильності виборів, усіх, в Україні. У нас попереду Президентські вибори в 2015 році, і ЄС цікавиться тим, не менше за нас, щоб вони пройшли прозоро.  Далі - Свобода слова. Всі знають, що незалежні ЗМІ, всяко, як можуть, відбивають контратаки. Наша країна з низьким рівнем свободи слова, отже за умовами ЄС, доступ до ЗМІ має бути відкритим, має відбутись припинення переслідування, погрози журналістам, які звучать від окремих гілок влади. В Конституції України є чіткий закон, про те, що Президент має забезпечувати свободу слова в країні. Такий закон, існує майже у всіх Конституціях різних держав, проте Президенти України, дуже часто прибігають до того, щоб цього закону не виконувати. Недарма Януковича визнали ЗМІ "Ворог преси №1" в 2012 році. 
Наступний блок умов, присвячений демократії. Щодо "СОТу" (Світова організація торгівлі), можемо не хвилюватись, тому що ми є офіційно 152-им членом цієї організації, ще за Президента Ющенка, думаю, це єдине, що він спромігся зробити за 5 років у кріслі глави держави. Тож, цей "пунктик", ми можемо вважати виконаним. На чому найбільше акцентують єврокомісари - це судові процеси, і незалежні суддівства. Як знаємо, з судами в Україні, теж не цукор. Взяти до прикладу "пригоди", які крутяться навколо політв'язнів Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. 
Словом, ЄС намірений підписати цю угоду в цьому році. За словами Олега Рибачука - віце-прем'єр-міністра з питань євроінтеграції, якщо у нас не вийде зараз, то наступний шанс може бути аж в 2016 році. Поясню чому. В 2014 році - перевибори Європарламенту. Мені здається, там усе в них буде змінюватись, і їм буде не до цього. 2015 рік віщує для нашої країни свято - Президентські вибори. Це будуть нові реформи, зміни, а можливо і залишаться ті самі "пакращення". 
2016 рік - принесе цей шанс, але краще хай усе відбудеться зараз, і ми будемо позитивно налаштовані на хороше майбутнє, а то до 2016-го ми згниємо, а так, вже буде можливість, що ми уже будемо членами Єврозони, ех мрії...
Безліч незалежних експертів наводило багато прикладів, коли ще Україна стояла перед вибором - Європейський Союз чи Митний Союз, і закликала подивитись, як наприклад живе зараз Польща, Словаччина - новоспеченні члени ЄС, як вони розквітають і подивитись на Білорусію, в якій низкий рівень життя, і цей Союз виключно нічого недає, тільки назву. Не приймайте мої слова заживе, я немаю нічого проти Митного Союзу, але він не для України.

Члени Євросоюзу

Україна повинна стати членом Євросоюзу. Про це, можна говорити дуже довго, але я не буду зупинятись саме на цій темі.

Єврокомісар який відвідав Україну Штефан Фюле сказав одну дуже цікаву річ : 
         
"Українська влада дуже переоцінює себе для Євросоюзу і для Світу, зокрема" 

Дуже просто пояснити його слова. Наша влада думає, що має, якийсь авторитет, проте, насправді його немає, точніше він не такий великий, як думає собі уряд. Влада малює в своїй голові картинки з ілюзіями прекрасного, і не хоче повертатись в сувору реальність.

Наостанок, скажу такі слова: "При вступі до ЄС, ми отримаємо шанс краще жити, і почнеться усе, з угоди про асоціацію, ". І тут не потрібне пояснення. Українці насамперед чекають листопада, чекають і вірять, що угода буде підписана, а ЄС, вірю в це, переконається, що з Україною можна мати прибуткові справи. І маю велику надію, що в недалекому майбутньому, прапор Євросоюзу поповниться ще однією зірочкою.