Життя – як бумеранг
Якби Еміль Золя жив у часи, коли тривала Велика Французька революція, без
сумніву вона закінчилась б швидше, адже перемога інтелектуальної еліти над
владою, була відчайдушним кроком до участі у політичному житті Франції.
Проте, у різниці більш ніж сорока
років, після політичної «повені» у Франції, Еміль все ж таки проявив себе.
Справа набула резонансу, коли він опублікував в газету відкритого листа зі
звинуваченнями до тодішнього президента Фелікса Фора. Йому навіть довелось
залишити країну.
Але ми відкриємо для себе творчу
сторону відомого письменника, і познайомимось з оповіданням-новелою «Повінь».
Новела 1880 року де за основу взята річка Гаронна, охоплює дві країни: Францію
та Іспанію. Головним героєм оповідання представлений сімдесятирічний Луї Руб’є,
який близько чотирнадцяти років бовтався у злиднях, маючи невеликий шмат землі,
ще місяць тому він був найзаможнішим фермером у всьому кантоні.
На своєму клаптику землі з ним жив також його
брат П’єр, сестра
Агата, син Жак з дружиною Розою, та трьома дітьми – Еммою, Веронікою та Марією.
Як наголошував сам Луї: «Якщо в сім'ї дружба і згода, добре жити і
померти там, де ти виріс.» На фермі звідусіль лунали пісні, погода
сповна сприяла хорошому урожаю, П’єр
розповідав цікаві історії, тітонька Агата випікала свої фірмові булочки,
словом, життя було схожим на рай. Луги, які були поблизу Гаронни, у травні
місяці обросли гарними посівами хліба та виноградників. Все в родині Луб’є йшло на славу, і вони нічого уже не
потребували. Луї думав над тим, що вибудувати ще один поверх свого дому, так як
внуки уже підростали, і для них потрібно було більше місця. Часто жартували над
своїм колишнім життям у скруті, і Луї думав, що, напевно, догодив якомусь
святому, бо все у нього йшло добре. Навіть коли була жахлива погода, яка могла
б зашкодити урожаю, вона закінчувалась там де починались посіви. Але так
тривало до останніх подій. Новоспечений залицяльник Вероніки, Гаспар, прийшов
на обід до сімейства Руб’є,
щоб ближче познайомитись з родиною. На тет-а-теті з Луї розмовляючи про
таке-сяке, зайшла розмова про найважливіше, що турбує жителів села більше,
навіть за родинні клопоти – про погоду. Гаспар почав розмову, що у верхів’ї річки Гаронни вже більше як два дні
йде проливний дощ, і поступово рівень води у річці зростає. Луї сказав, що
нічого не станеться, бо Гаронна служила для них завжди «хорошою сусідкою». Та
під вечір вони уже почули нестримний крик про те, що Гаронна «піднімається». Почалась
повінь. Вода дійшла до рівня вікна першого поверху.
«Загинув урожай, затонула худоба - за кілька годин ми
позбулися всього свого багатства!» - нарікав Луї. Вся ця метушня, яка сталась протягом кількох
абзаців описаних в оповіданні, змусила пришвидшити серцебиття, і хвилюватись за
головних героїв.
Повінь обернулась для всіх новоявленим жахом.
Смерть не оминула двох покоївок, яких понесло течією, і їх ніщо не могло вже
врятувати. Уявляєте собі повінь з розміром у двоповерховий будинок? Коли дах
вже здається невеличким острівцем як у Карибському морі. Зараз всіх хвилює лише
одне – вижити.
Життя така річ: щось дарує на певний час, а
згодом потрібно повертати борг. Луї залишився в живих, і лише він. Повінь
забрала усіх його близьких. Залишила без урожаю, худоби, але це все ніщо
порівняно з тим, що життя відібрало у нього найдорожче, і фактично залишило
його без сенсу на подальше життя. В ту ніч було знищено близько двох тисяч будинків, Богові душі віддало порядку
семиста людей. Життя зіграло з ним в бумеранг.
Щоб відчути усі переживання та поспівчувати героям, ви зможете лише прочитавши повністю оповідання. Раджу.
Немає коментарів:
Дописати коментар