У пошуках омріяного світу

 Свобода слова – це право кожної людини на висловлення своєї думки. Свобода - найвища цінність. Без свободи  - ми ніщо. Цим, ми охоплюємо найвищий щабель, де маємо можливість висловлюватись, так як хочемо ми, і нам за це нічого не буде. Життя без рамок. Це справді можливо?

 Давайте зануримось у цікаву подорож країнами, відвідаємо кількох європейських мислителів, та дізнаємось більше про їх світогляд та бачення ідеальної держави, політикуму, та значень справжньої свободи слова.

 Політичні і правові погляди Джона Стюарта Мілля

 Джон Стюарт Мілль (1806-1873) –  англійський філософ, політичний економіст. Базуючись на розвитку утилітаризму, до якого він був схильний, зробив важливий внесок у розвиток політично-соціальних явищ.  У політичній теорії Міля можна виділити кілька рівнів: етика, соціальна та політична філософія, а також конституційно-правові погляди. На думку мислителя, кінцева мета дій людини - прагнення до щастя і зменшення страждання - є факт, який не підлягає доведенню за допомогою розуму. Найголовнішою концепцією у  житті, Мілль відвів правам людини.

Мілль писав: "Сфера індивідуальної свободи - це те, що безпосередньо стосується самого індивіда... Не є вільним те суспільство, якою б не була його форма правління, в якому індивід не має свободи думки і слова, свободи жити, як хоче, свободи асоціацій".

 Мілль також вважав, що держава не повинна заважати індивідам на вираження своїх особистих думок, і навпаки, вона повинна сприяти у цьому, та підтримувати дух суспільства.  Виступаючи за невтручання держави у сферу індивідуального життя особи, він разом з тим називає низку винятків, тобто, ті сфери, які держава може і повинна регулювати. Це: 1) захист психічно хворих та дітей; 2) гарантія договорів; 3) державний контроль за діяльністю акціонерних товариств і добровільних об'єднань; 4) регулювання трудових відносин, зокрема робочого часу в усій країні; 5) державна соціальна допомога, поряд з системою приватного благодійництва; 6) державна організація таких заходів, які вигідні всьому суспільству, якщо це не під силу для приватної ініціативи, зокрема організація наукових досліджень.

Крокуючи стежками думок ранніх мислителів, повернемось на 2 століття в минуле від Джона Мілля до його ж тезки  - Джона Локка.

 Джон Локк (1632-1704) – англійський філософ. Надавав велике значення філософсько-правовим поглядам. Закони, що приймаються державою, повинні відповідати вимогам природного права, бо люди, переходячи до громадянського стану, не можуть повністю відмовитися від природних прав. Вони залишають за собою право на життя, свободу і рівність.

 Джон Локк розрізняв лише 3 види законів: «Божі, цивільні (державні) та закони громадської думки, або репутації. У кожного закону — своя санкція. У Божого закону — нагороди і покарання в майбутньому житті; у цивільного — ті нагороди й покарання, що знаходяться в руках державної влади; примусова сила третього виду законів — похвала чи зневага»

 На більш ніж пів століття Джона Локка випередив не менш гідний називатись мислителем, якому ми завдячуємо за знаменитий, та не менш цікавий, твір «Левіафан…» - Томас Гоббс.

 Томас Гоббс (1588-1679) – англійський філософ. Основними інтересами були: політична філософія, етика та геометрія. На формування його ідей значною мірою вплинули Платон та Аристотель.

 З роками у Гоббса формуються особливі погляди державності, як демократія, якої дотримуються більшість країн сучасного світу. Погляди Гоббса щодо демократії будувались з погляду на античність. Все було просто: звичайна участь кожного громадянина у законодавств. За Гоббсом, античні автори, вихваляючи свободу, привчили людей захоплюватися бунтами і повстаннями. Гоббс вважав, що коли правильно їх розглядати, то свобода, яку вони вихваляють, — це свобода від чужоземного панування. Непокору цим пануванням у самій державі він засуджував, навіть коли вона видавалася цілком обґрунтованою.

   Гоббс допускав виняток з обов'язку коритися такому правлінню. Право самозбереження він вважав абсолютним, застерігаючи за підданими право самооборони, навіть проти монархів. Самозбереження у Гоббса — причина заснування урядів. На цій підставі Гоббс вважав, що людина має право відмовитись іти на війну, навіть якщо до цього її закликає уряд. Цього права не визнає жоден із сучасних урядів. Опір такій владі дає привід на самооборону. Виходить кумедно, бо опір задля оборони когось іншого завжди вважається злочином.

 Гоббс вирізняє три типи держави:

1) влада — зібрання і кожний громадянин має право голосувати (демократія);

2) влада зібрання, але лише деякі мають право голосувати (аристократія);

3) верховна влада тільки у одного (монархія).

 Де-факто, Велика Британія завдяки такому нахилу до системи правління, яке було закладено ще з епохи Середньовіччя, зберігається до сьогодні. Саме монархія зберігає особливість і культурну спадщину, все, чим може пишатись сьогодні Об’єднане Королівство.

 Вчення Гоббса залишило за собою великий вплив у політичному та соціальному напрямі. Взагалі, опираючись на думки британських філософів, можна знайти спільну ниточку. Ця ниточка – свобода. Усі люди рівні, усе суспільство повинне вирішувати подальше майбутнє держави, адже ця держава безпосередньо створюється для суспільства.

 «Воля — це не що інше, як залишки жадання або відрази, що зосталися в роздумах. Отже, вона нічим не відрізняється від жадання або відрази, просто у конфліктній ситуації це ніби сильний їх вияв» - говорив філософ.

 Звичайно думки англійських мислителів сплітаються в одну смужку, і ми помічаємо спів падіння у розумінні понять «держава» та «свобода». А тепер цікаво дізнатись думку інших представників європейського Просвітництва, оскільки ми дуже затримались на острові, то дізнались більше про ідеї Англії та її жителів. Те що було й потрібно. 

 Жан-Жак Руссо ( 1712-1778) – французький філософ, письменник, композитор.

 Як не дивно, західна частина світу поділяла одну думку, таку ж, як до прикладу записано у Конституції України, стаття 5: «Єдиним джерелом влади в Україні є народ». За твердженнями Руссо, єдиним носієм суверенітету держави повинен бути увесь народ. Свобода – була найголовнішою для мислителя.

 Оскільки і ми поділяємо думки усіх вище названих філософів, про те, що усі люди рівні, Руссо називає моменти розподілу приватної власності. Таким чином, з’являється розмежування на багатих і бідних.

 Мандруючи віртуальними стежками, ми опиняємось у Німеччині. І познайомилось з одним геніальним мислителем-діалектиком – Георгом Гегелем (1770-1831)

 У самому загальному вигляді, філософія права Гегеля являє собою ще один варіант природно-правового мислення, що ґрунтується на ідеалістичному світогляді. Продовжуючи багато в чому лінію Канта, він прагне реалізувати принцип суб'єктивності. Це означає, що витоки права і його критерій він намагається відшукати в людській свідомості. Порівнюючи закони природи і закони права, він відзначає, що мірило природи знаходиться поза нами, а закони права - «це закони, що йдуть від людей».

Людина, вважає Гегель, «всередині себе володіє масштабом правового», «його внутрішня сутність завжди говорить йому, як має бути, і він в собі самому знаходить підтвердження або не підтвердження того, що має силу закону» З принципу суб'єктивності Гегель виводить і нормативну силу права: «У законах права припис має силу не тому, що воно існує і кожна людина вимагає, щоб воно відповідало його власним критерієм»

 На відміну від більш перехресних думок попередніх мислителів, Георг Гегель переймався теорією Всесвіту, і думки у нього пливли більш абстрактніше. Звичайно, як і більшість він надавав значення тому, що на чолі держави має бути народ, і не через те, що ті чи інші громадяни цієї держави, а й тому, що вони просто мають людські особистості, а ще точніше – якості. І, звичайно, про свободу слова тут у нього не йдеться, бо це і так зрозумілий для усіх факт: свобода слова вимагає вільного розмаху крил, кожен повинен висловити свою точку зору, і це ніким не повинно бути оскаржено.

 Ми вийшли на фінішну пряму нашої мандрівки країнами Європи. Підсумовуючи погляди на свободу й державність західних філософів, можна зрозуміти, що держава не повинна переступати межі особистої свободи індивіда, в залежності від того, наскільки державу можна називати достойною. Перемога такої держави складається у самовдосконаленні суспільства, для якого ця держава й існує. На сучасний лад, джерелом влади є і залишатиметься завжди народ. Народ розбудовує державу, а відтак,  держава має робити певні кроки на зустріч своїй нації – давати стимул, допомагати та розвивати сімейні цінності, патріотичні настрої, а також не ділити людей на сорти.

 Філософи доби Просвітництва і не тільки, чітко розуміли, і бачили державність такою, яку й до сьогодні значною мірою, зуміли  зберегли на певних материках світу. Прийде час, і весь світ буде в гармонії і достатку, де буде відчутний запах свободи. Справжньої.