Всі ми читали роман Стендаля "Червоне і Чорне". Я би хотіла поділитись з вами текстом, який написала не дуже давно, але у дуже цікавому амплуа: у формі листа до одного з персоніжів книги - Жульєна Сореля.

                        Вельмишановний месьє Жульєн!

 Пише до Вас листа мешканка 21 століття, яка вивчивши Вашу трагічну історію кохання, і вибором між шляхетністю та честолюбством, просто не змогла не донести до свою точку зору, себто, на сучасний лад. Так, як я народилась на майже 2 століття після Вас, я хотіла би провести паралелі між нашими епохами.

 Але для початку хочеться щоб Ви відчули мій глибокий жаль та співчуття, через Ваше важке дитинство. У моїй епосі високих технологій, наукових досліджень, і не менш освічених людей, як тоді, я все ж можу Вас зрозуміти. В новому тисячолітті ми спостерігаємо все більшу тенденцію, коли батьки не приділяють значної уваги своїм діткам, або ж просто не мають можливості забезпечувати їх належним чином. Все ж, на мою думку, дитині не потрібно будь що матеріальне, а потрібна любов та увага.

 В дитинстві Ви були білою вороною. Ви читали багато книг, і Вам це допомогло сформувати Вашу особистість. Ви марили гучними успіхами у світі, але вирішили стати священиком. Потрапивши у будинок пана де Реналя, двадцятирічним юнаком, Ви зуміли закохати у себе жінку, яка ніколи не кохала. Пані де Реналь, хоч була заміжньою за паном де Реналем, проте, не відчувала нових емоцій та відчуттів, а ж поки в її око не впав такий красень як Ви. Все було б прекрасно, як би Ви не намагались звабити її, а справді б відчували так палко і невинно, як мадам де Реналь. Коли у місто просочилась новина про Ваш таємний роман з дружиною мера, Ви просто на просто покинули місто, не турбуючись про залишене кохання.

 Нове місто, нові підкорення. Але це були пекельні місяці. Здавалось, що усі Ваші здобутки повинні були приносити Вам славу, а насправді лише віддаляли  Вас від інших. Так буває, коли ти отримуєш у чомусь славу, успіх, ти відчуваєш себе вищим, людиною вищого сорту, а навколишні люди відчувають себе уже й не такими потрібними для тебе.

 Мене дуже вразив Ваш вчинок, коли ви перед тим, як погодитись на посаду секретаря при панові де Ла-Молем, вчинивши шляхетно захотіли спершу зустрітись з пані де Реналь. Але приїхавши у місто, пробравшись вночі у спальню своєї коханої - Ви зустріли зовсім іншу людину. За час Вашої відсутності мадам де Реналь заглибилась у релігію, і зрозуміла як згрішила – вчинила перелюб. Ви й самі, Жульєне, повинні були це розуміти, коли зваблювали заміжню жінку, яка, крім того, ще й старша за Вас. У моєму світі це не є дивним. Над таким уже давно ніхто не думає. Їй вистачило одного погляду, як вона забула про усе, і знову віддалась почуттям. Порожнеча, яка не заповнювалась нічим протягом довгих місяців вашої розлуки, вмить наповнилась.  Це була лише ваша ніч перед довгою розлукою. Попереду був Париж.

 Вам знову це подобалось. Столиця. Велике місто. Нові досягнення. Ви секретар в одному з престижних домів Парижа. Ви бурхливо розвиваєте новий роман з донькою маркіза де Ла-Моля – мадемуазель де Ла-Моль. Пройшовши усі кола пекла, Ви все-таки домоглись справжніх почуттів від Матильди. У Вас майже все вийшло, і Ви б були одруженим, якби не злі язики донесли до батька Матильди, про вашу «інтрижку» з мадам де Реналь в усіх подробицях. Майже клявшись ще раніш у коханні до пані де Реналь, втративши здоровий глузд поїхали, захопили з собою зброю - Ви хотіли одного – помститись. А за що Ви хотіли помститись? За те, що зрадили мадам де Реналь? За те, що обманювали молоденьку маркізу? Ви вистрілили. Говорю з полегшенням, бо не влучили. Як Вам у голову таке прийшло? З вашого боку це не було шляхетно і благородно. Ви порушили усю святість вашого обраного життєвого шляху. Я раділа, коли дізналась, що Вас ув’язнили. Цього було слід очікувати. У цьому листі я не маю бажання переоповідати вам вашу історію, але просто не можу зупинитись. Це не лист засудження. У моєму світі такі історії трапляються дуже часто.

 Смертна кара. Як би Ви не вчинили цього замаху… Але все ж я Вам співчуваю. Коли сила кохання поєднується з ненавистю – це завжди втрата глузду. Останні дні Ви провели з пані де Реналь, бо щире кохання пробачить усе. Через три дні після вашої страти мадам віддала Богові душу. Вона кохала Вас до останнього.

 Нажаль, Ви ніколи не прочитаєте мого листа, і я не отримаю відповіді. Ми не познайомилось з Вами, і я ніколи не почую Ваших емоцій, щодо вашої розпачливої історії. Але я щаслива що написала Вам, навіть якщо мій лист залишиться без адресата.

Щиро ваша, гостя з майбутнього.