Безліч експертів
вважає, що журналісту, який хоче писати про науку і високі технології, потрібно
обов’язково займатись самоосвітою.
На мою думку, в науковій журналістиці,
журналістська освіта не грає ролі. Я насилу уявляю собі людину, закінчивши
який-небудь журналістський факультет і без будь-якої іншої серйозної освіти вийшла на стежку
написання наукових матеріалів. Темі побудови відносин журналіста, що пише про
інновації, з спільнотою підприємців, що займаються високотехнологічним
бізнесом, приділяють дуже багато уваги. Тому, експерти радять підходити до
справи системно. Вкрай бажано відвідувати освітні курси з основ
високотехнологічного підприємництва, якщо щось незрозуміло - показувати
матеріал фахівцеві, бо як правило, в допомозі не відмовлять. А матеріали краще
подавати через історії самих підприємців, їх роботи, і не заглиблюватися в
докладний опис винаходів і технологій.
Журналіст - це професійний комунікатор ,
людина, яка кілька років навчається правильно задавати питання, редагувати
тексти, пояснювати і спрощувати. Йому, звичайно, легше розговорити
співрозмовника, оперативно склеїти всі отримані відомості і розповісти людям.
Інша справа, що журналісти часто беруть почуту інформацію за абсолютну істину.
Без досвіду і спеціальних знань в темі можна видати давно відомий факт за сенсацію
або повірити вченому на слово, що завтра
розтануть льодовики. Кореспондентам слід готуватися до інтерв'ю, шукати
інформацію і про співрозмовника , і про те , що потрібно у нього випитати . Їм
необхідно дізнаватися нове , знайомитися з дослідженнями, перебувати в
науковому просторі , багато читати і спілкуватися з професорами, щоб при
обробці кожного нового матеріалу не відчувати себе недосвідченим.
Те, що в науці безліч сумнівів, і відкриття не
прив'язані до якогось певного дня, репортери теж погано усвідомили. В
університеті навчають : заголовок повинен чіпляти увагу, головне - заманити
читача цікавою інформацією.
Універсальність журналіста полягає в тому, що
він повинен вміти писати однаково добре про все , в тому числі і про науку.
Всім хочеться доторкнутися до колбочки і подивитися на білих піддослідних мишок
в інститутах, а розмовляти часто доводиться з суворими бородатими дідусями, які
оперують вузькоспеціальними виразами і не реагують на прохання їх пояснити, а
при узгодженні тексту переробляють його у власну монографію. Будь-яке бажання
спілкуватися з ними пропадає. Тому мало хто з журналістів прагне
спеціалізуватися з наукової тематики. І я буду
однією з тих, хто теж не захоче погрузнути у науковій павутині. Але,
можливо, я думаю про це так негативно тільки зараз?
Втім науковці
прагнуть донести свої знання до широкої публіки, і при створенні перших
текстів зіткнуться з деякими проблемами. Статті можуть рясніти повторами, на
позбавлення від яких кореспонденти витрачають більше часу, ніж на весь збір і
обробку інформації; публікації ,
неодмінно , величезних розмірів, схожі скоріше на тексти з підручників , ніж на
репортерські матеріали.
Тепер щодо наукових видань. Журналісти в більшості
випадків краще використовують мову, ніж
вчені . Науковий стиль сухий, а щоб тебе читали, важливо добре розбиратися не
тільки в науці, а й в інших сферах життя, завжди мати великий запас ідей і тем
для матеріалів. Грамотно вести розмову з респондентом, правильно вимовляти
слова і інтонувати - це вже інші навички, якими повинні володіти теле і радіо
репортери, - так як складений, начебто, і правильно текст може при проказуванні
відрізнятися немилозвучністю.
Вчений, звичайно, не зробить фактичних помилок
при створенні статті, але при виборі теми буде постійно обмежуватися своєю
сферою знань. Журналісту ж що у фізиці, що у філології доведеться розбиратися
однаково, і в цьому сенсі він універсальний для розробки будь-якої теми. До
того ж кореспондентів вчать не висловлювати в матеріалах власної думки, за
винятком текстів аналітичних жанрів, а лише представляти різні точки зору,
будувати всередині твору конфлікт. Вчений з багажем своїх знань може цілком
конкретно вказувати на симпатію до описуваної теорії або глузливо спростовувати
її.
Вченого складно переконати в тому , що важкі
для вимовляння слова, невідомі читачу терміни потрібно постійно роз'яснювати,
причому, перефразувавши визначення своїми словами. Читач від великої кількості
незрозумілих слів з сумнівним значенням, зміст яких при сприйнятті
плутається, просто не стане знайомитися з публікацією автора. До того ж вчений
має уявлення про те чи інше явище , описуваному в своїй статті, в цілому,
розрізняючи кожен аспект і кожне поняття. Найчастіше він намагається
зіштовхнути всі наявні у нього в голові відомості в матеріал, зовсім не
розуміючи, що читачам не важлива детальна наукова інформація. Журналістів вчать
шукати в темі цікаве, те, що приверне увагу і змусить прочитати, послухати,
подивитися. Тексти повинні бути цікавими та інтригуючими. Вчений з нудною
публікацією ризикує бути незрозумілим.
Однозначно, зрозуміло, що не можна вирішити,
хто потрібніший ЗМІ: журналіст чи
вчений. Залежить це і від характеру самого видання. На мій же погляд, журналіст
мобільніше, оперативніше, краще розуміє яка саме інформація потрібна аудиторії
і вміє поводитися з мовою. Статті професійних журналістів живі та цікаві. А
фактичні помилки, які вони допускають, спікери можуть поправити при узгодженні
матеріалу. І поки вчений, не розуміючи,
чого від нього вимагає редактор, буде намагатися в десятий раз переробляти один
і той же матеріал, журналіст напише не один новий.
В США , де індустрія підготовки наукових
журналістів розвинена добре, у цю професію приходять люди з базовою
літературною або журналістською освітою, що в цілому розглядається як перевага , тому
що вони вміють писати. Після відповідних курсів ( science writing , medical writing або science journalism, тобто наукова журналістика) випускники
постійно підвищують свою кваліфікацію через відвідування наукових конференцій,
читання спеціальної літератури, консультації з ученими, стажування, так як
освітлення науки вимагає глибоких знань предмета і володіння термінологією.
Можливо, якби у нас проходили такі підготовчі курси, це б підвищило рівень
наукової журналістики в Україні, і прискорило б її розвинення.
В англомовних країнах існує термін « science writer » , який в цілому можна
перекласти як науковий популяризатор. Прочитавши про термін «науковий
популяризатор», мені захотілось зразу ж розділити ці два поняття «науковий
журналіст» і «науковий популяризатор». Хоча одна людина може бути і тим і іншим
, і ці терміни мають багато спільного, але їх не можна назвати синонімами. Науковий журналіст - у першу
чергу журналіст, тобто професіонал, який регулярно створює матеріали про науку
в ЗМІ (будь-які: друковані, електронні, інтернет-ЗМІ). Сьогодні він висвітлює
затемнення Сонця, а завтра бере інтерв'ю у палеонтолога. Науковий журналіст
більш універсальний , залежний від термінів здачі тексту. Науковий популяризатор - це насамперед літератор. Він пише
науково-популярні книги, сценарії для наукових фільмів ( професія надзвичайно
рідкісна і дуже цінується за кордоном), час від часу - великі статті в наукові
журнали. Науковий популяризатор найчастіше прив'язаний до певної тематики:
космос, медицина або хімія, яку він розробляє все своє життя. Він менше
зв'язаний зобов'язаннями зі ЗМІ.
Серед наукових журналістів існує спеціалізація
за тематиками. Навіть якщо журналіст, працюючи у відділі «Суспільство» або
науковому відділі новинного агентства, змушений висвітлювати всі теми - від
ядерної фізики до лінгвістики - у нього є свої «слабкості», теми, які він краще
знає, охочіше зачіпає. Найчастіше спеціалізація залежить від освіти журналіста,
але більшу роль відіграє також досвід роботи. Якщо людина відпрацювала 15 років
в журналі, наприклад, «Хімія і життя», то швидше за все, це відіб'ється на його
спеціалізації.
У світі існують численні співтовариства
наукових журналістів. Одна з найстаріших асоціацій наукових журналістів,
створена в 1929 році, яка знаходиться в
Німеччині. «Всесвітня асоціація наукових
журналістів» створена в 2002 році, але увійти в неї можна тільки будучи
членом якоїсь національної асоціації наукових журналістів.
Це все, звичайно, звучить дуже захопливо,
неймовірно-цікаво та фантастично, якби, повторюсь, це можна було б розвивати в
нашій країні. Звісно, щодо мене студентки-журналістки, у якої, сподіваюсь, буде
журналістське майбутнє, в тому ж таки майбутньому, і виникне бажання займатись
чимось подібним. Можливо я зможу заснувати якусь асоціацію наукових
журналістів, яка буде співпрацювати з загальнонаціональними спілками, бо саме
популяризація і розвиток такої ланки залежить від нас з вами. Світ йде вперед.
Хтозна, раптом через десятиліття британські вченні зупиняться зі своїми
щоденними відкриттями, і почнуть досліджувати щось більш вагоме, а ми, в свою
чергу писати, аніж слухати про те, як «Британські
вчені підслухали розмову капусти з іншими овочами». (Мені от, до прикладу, не подобається підслуховувати
чужі розмови) J
Немає коментарів:
Дописати коментар