Торгове суперництво, або наскільки ще Росія готова виставити себе посміховиськом?

Пам'ятаєте, як усе почалось з українського сиру? Як Росія наполягала, що у нас технологічні порушення, неякісний продукт, і т. ін.. До речі, вони досі не повідомили нам результати своїх "перевірок". А все ЧОМУ??? А тому що вони їх ще досі не закінчили. Не завершили одну справу, так взялись за інші. В липні Росія заборонила імпорт українського шоколаду фабрики "Рошен" ( і за що така біда Порошенкові?). Про те, майже через тиждень після гучної заяви, про "нестерпний" шоколад, Росія визнала, що він відповідає якості. (Хто б сумнівався).
Росія пішла далі, і визнала ризикованими чи не усі українські товари. 
В ніч на 14 серпня в зоні ризику опинились українські харчі, хімія, продукція машинобудування - власне, все, чим Україна годує Росію. Українці були ошелешені так званою "шоколадною війною", але остаточно нас вибила з колії заборона усього імпорту в Росію. 

Думаю, версія усього цього бунту очевидна. Путін не хоче, щоб ми підписали угоду з ЄС. В разі її підписання Україна буде на шляху вступу до Єврозони, і остаточно позбудеться каблука Росії. Але ж вони не можуть цього допустити. Як заявляли раніше західні ЗМІ: "Без Києва Москва зникне через 50 років". І знову запитується: "Хто кого годує? А?" 
У Путіна ніяк не можуть допустити нашої втрати. 

Ще одна версія, які підготували наші засоби інформації, торгової війни:  ЄС може підписати угоду з Україною, незважаючи на Тимошенко, тому Путін наказав зірвати асоціацію Києва з ЄС.
Український політик і кум президента Росії Володимира Путіна Віктор Медведчук взяв участь у розробці російського плану з недопущення підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. (Для мене ще стає неприпустимим те, що куми політичних лідерів Росії посіли місця в українському парламенті. Це так, щоб з ходу спостерігати і контролювати нас?)

Журналісти підкреслюють, що стратегія тиску на Україну була розроблена в стислі терміни і покладена Путіну на стіл. «У ході аналізу допущених помилок в Москві дійшли висновку, що вони вперше програли інформаційну війну Україні. Був проведений ретельний моніторинг українського телеефіру, і російському лідеру продемонстрували не тільки вражаючу "нарізку" сюжетів основних українських телеканалів про те, який поганий Митний союз, і як добре Україні буде після укладення асоціацію з ЄС, а й доклали список власників цих каналів, а також детальну інформацію про їхній бізнес і зовнішньоекономічної діяльності на російському напрямку ... і про Родині, "талдичащей" про європейський вибір, але бажає заробити на російських нафтових потоках», - пишуть автори статті газети "Дзеркало тижня.

У митниці РФ зазначили, що пом'якшать критерії контролю за українськими вантажами, коли Україна усуне нібито наявні порушення. У той же час влада України кажуть, що не отримували від російської сторони офіційних документів, що підтверджують порушення українськими експортерами норм законодавства Митного союзу або безпосередньо митного законодавства РФ. І ось, ще один зухвалий фейл Росії. Вони не вважають за потрібне надати звіти про свої "дослідження"?

Не втигли ми оговтатись від останніх подій, як Росія знову пригрозила суворими санкціями, якщо Україна підпише угоду про асоціацію з ЄС. Радник президента Росії Сергій Глазьєв заявив, що це лише одноразова акція з перевірки товарів, про те, якщо Україна все-таки підпише угоду (А МИ ПІДПИШЕМО!!), то це може стати постійною процедурою. 

 "Не треба драматизувати. Справа в тому, що російська митна служба проводила профілактичні заходи, пов'язані з підготовкою змін режиму митного адміністрування в разі, якщо Україна підпише угоду про асоціацію з ЄС", - сказав Глазьєв. 
Це ми драматизуємо. Просто чудово. Я не бачу перевірок Росією інших держав. Вони самі гниють в своїй брехні. Ніхто на таке вже давно не купиться. 

За момент усієї цієї балаканини у вас не виникло запитання, а куди ж подівалось ЄС? Вони якось реагують на це? Чи думають, що Україна повинна розжовувати усю цю халепу сама? Однак - ні. В Євросоюзі прекрасно проінформовані тим, що відбувається між Україною та РФ. 
Новоспечений посол США в Україні Джефрі Паятт дав зрозуміти українцям, що він своїми силами буде тягнути Україну в сторону ЄС. А також, зазначив, що Конгрес США, та безпосередньо Обама, стежить за розвитком подій в Україні. Зараз це на порядку денному. 

ЄС, у вівторок, 20 серпня, надіслав Росії офіційне попередження через погрози Україні. 
У заяві представник ЄС Джон Кленсі заявив, що Брюссель ставить під питання підстави для обмеження Росією українського експорту.

У свою чергу радник президента Глазьєв додав, якщо Київ підпише угоду поо асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС, Росія буде змушена (аж буде спотикатись) посилити митний режим з Україною, а то й зовсім лякає виключеням з зони вільної торгівлі. 

Мені одній цікаво, як Росія відкрито не боїться погрожувати Україні, і протистояти ЄС? Сміливі. Я завжди казала, що про ніякі "братерські відносини" з цією ницою владою не буде і бути не може, але не хочу говорити про громадян цієї бідної держави, в якій вони повинні жити, вони в цьому не винні. Але не спорю, якщо вони підтримують все це. Всі одного помолу. 

Наостанок я скажу одну єдину репліку: Україна ніколи не ввійде в "сброд" держав під назвою Митний Союз. Україна - це країна для процвітання, і створена для хорошого життя. Ми будемо жити в Європі, і робити для цього все необхідне. Я не дуже засмучусь, якщо товари з Росії і наші товари в Росію відповідно не будуть надходити. Мені абсолютно на це плювати. Ми і так потерпіли збитків.

Шпигунські штучки. *Літня версія* 2013

Надворі уже 00:00. Взагалі-то, хтось думає, що для таких

«штучок» потрібна якась необхідна артилерія. Для моїх 

«штучок» потрібен ноутбук, хороший зір, вікно (Обов’язково. Навіть не обоговорюється), телефон з навушниками, щоб батькам дати спати, і собі кайфувати.

Скажу що у літа є вагомі переваги. 

По перше моє вікно вічно відчинене навстіж. По-друге, я так не палєвно сиджу на підвіконнику з ноутбуком, що які там в біса «шпигунські штучки», але я взяла крісло, сіла біля вікна, і тепер мене не видно, за те все чути. По третє - немає снігу. Хоча ні – мінус. Ні фіга не видно. Нікого не розгледіти. Не видно як одягнена людина. А якщо вона/він буде під бахусом, а я цього не помічу? Адже мені щастить на таких людей. 

Ну от наприклад кілька днів тому. Мені десь під ранок сниться сон. Я розмовляю по телефону з якимось чоловіком. Ми розмовляли спокійно, аж раптом він починає кричати в слухавку. Ще й як кричати. Тут я і прокинулась. На вулиці, якраз навпроти мого вікна, ну а де ж і ще, стояли дівчина з хлопцем. І я зрозуміла чому на мене кричали в вісні, тому що ті хворі кричали під моїм вікном. Звичайно вони були не тверезі, але хлопець розумів що кричав. Він обізвав дівчину проституткою,  за те, що вона переспала з його другом Миколою. Ясна річ, слухаючи все це, я не стримала сміх. Виявилось, що поки він спав, вона тихенько пішла з дому до того Миколи. От баба. Кричали хвилин 5. Я думала, якщо вони не заспокояться, я відкрию вікно, і скажу все, що думаю. Вердикт мною був висунутий дуже стисло: вона – шлюха, він – лох. Ну а що? Все ж зрозуміло.

Поки писала цю ситуацію, помітила ще одну перевагу 

літа. Люди можуть їздити на велосипеді
(прозвучала фраза кепа). От якраз проїхав один. В шортах і в футболці. 

Через кілька хвилин дуже гучно, проїхало 2 хлопці на мотоцику. До речі він світився синіми вогнями. Тут ходить зараз безліч людей, і я бачу, як щоразу вони повертають голову на моє вікно.

Поки немає машин, тут по дорозі йде дівчина на 

каблуках, і ламає собі ноги. Бідненька. Сантиметрів 12, не менше.

Ну от, це вже не вперше коли моїх сусідів щовечора 

привозить таксі. ЩОВЕЧОРА. Не хило так.

Взагалі, між 1-3 ночі з’являються ось ці нічні гуляки під 

моїми вікнами. Всі дуже люблять моє вікно. Взимку співають колядки під ним же. Влітку – Час рікою пливе. Ну просто їх улюблена. За все літо я чула її разів з десять.

Оооо, здається у мене дежавю, але щойно зупинилось таксі. Точно як тоді.

Поки їздять машини, я переглядаю свій плейлист. І дуже

 пишаюсь ним. Найкласніші треки 2013-го року.

Айайай, невже дівчата тепер йдуть додому самі? Де 

хлопці? Чи може це ще одна йде до Миколи в гості, поки 

інший спить?

Швидко закриваю ноут, бо йде мужик весь в білому, О_о, 

тому розгледіти його не важко. Ооо, ще один шмигнув на мотоцику. Я навіть кліпнути не встигла.

Мене бісить горіх, який росте над моїм парканом. Не 

можу побачити хто йде в мою вулицю. З вікна 

висовуватись лячно. Хоча у мене був досвід прижка з другого поверху, проте, повірте, цього адреналіну у мене на все життя вистачило. Ото тоді я була смілива. Не те що зараз.

Нарешті я чую голоси. Йдуть двоє чоловіків, і ржуть

як коні. Говорять про якусь дівчину, і як сказав один: 

«Яка вона шикарна…Як думаєш, вона дасть?». Ех, а думала він хороший дядечко((

Чоловік, що йшов кількома метрами позаду, одягнений в 

білі(!) шорти (Чому всі в білому? Ах, так, ЛІТО) і червону футболку. Дякую, фарам проїжджаючого автомобіля, я побачила його, як модно зараз говорити, «лук», але я люблю говорити «цибуля». Проїхали, адже ніхто не розуміє мого гумору. В полі мого зору просто нікого зараз немає, тому я намагаюсь жартувати.

Ну звичайно, як же моя ніч, хоч без одної машини з включеною на всю катушку музикою? Я зразу впізнала трек. David Guetta feat.  Ne-Yo & Akon – Play Hard. Включила зараз в телефоні. Оуу, yeah. Work hard, play hard, we work hard, play hard, ага, вірю.

Ахаха, тільки щойно побачила, яка книжка підтримує дверці мого вікна. «Зарубіжна література» (тепер «Світова» завдяки Ющенку, якщо не помиляюсь) за 10-й клас. Треба, до речі, перечитати. Хоча це буде після того, коли я прочитаю куплену мною книгу Люко Дашвар «Мати все». Ольга Герасим’юк сказала, що під час прочитання буде: «боляче, бридко, солодко й дуже добре». Хмм, бридко – це круто. Ну цікаво просто, що там буде бридкого. Можливо про бридке у цій книзі я розкажу у рубриці «Читай». Ну от не може Софія не приплести в своїх постах хоч якусь свою іншу рубрику.

Включилась пісня мого одного з улюблених, після Morandi, румунських гуртів – Akcent – That’s my name. В нього якісь всі пісні однакові. Проте, я відривалась під них на дискотеках влітку в селі. Ви бачите як все змінюється? Я зараз терпіти не можу клуби. Але мій сільський клуб і тих людей, яких я полюбила за весь той час, не замінить жодний місцевий клуб. Там не страшно. Усіх знаєш. Всі рідні.

О Боже, той поїзд їде уже втретє. Я інколи дуже жалію, що живу в кількох метрах від залізної дороги.

Неподалік він мене є готель «Соната». На даху -

 прожектор. Він крутиться по колу. Коли я ще не знала, що це прожектор, думала, НЛО. Кричала «Прибульці, інопланетяни, зелені тварі (Ну тварі то зрозуміло, але чому зразу зелені? Чому не оранжеві, фіолетові?) рятуйся хто може!!!!»

Мені скучно. Напевно хтось все-таки «спалив» мене, і 

переказав усім, щоб не йшли повз мій будинок, тому що у мене «літня версія». Люди не хочуть стати героєм мого детективу? Вони якісь дивні. А раптом я видам безліч детективних романів, які прославляться на всю країну і світ як «Загадкові вбивства» Агати Кристі?  От тільки мені бракує української міс Марпл, та щирого українця Пуаро. Хоча, навіщо плагіатити. Придумаю щось інше.

Я про все вже поговорила. Мені нудно. Навіть машини не їздять. Вже не говорячи про нетверезих людей, які теж не ходять. Може вони зрозуміли, що уже четвер, і пора хоч раз поспати вдома за весь тиждень. Сто пудово зараз згорну свій прилавок, тим часом, вся гальорка з’явиться під моїми вікнами, і буде величати святу «біленьку». А може вони мене пожаліли? Знову ж таки зрозуміли, що надворі четвер, і їх любій Софії потрібен відпочинок? Не виключено. Не знаю, можливо зимову версію я не перевершила, але гарантовано, що проститутку і Миколу ви запам’ятаєте. Адже точно під час усього цього тексту ви тільки про них і думали. А може і ні. Я ж не читаю думки. Тим паче через монітор. А я пішла спати. Алкоголіки дали зелене світло.

*зимова версія*
 http://sophiasamsin.blogspot.com/2013/03/blog-post.html

18

Ненавиджу, коли кажуть: «Мені вже 18 років, а я ще нічого не досяг(ла) в житті». В принципі, чого можна досягнути за ці роки? Твоє завдання з народження: навчитись говорити, ходити, піти у садочок, школу, пізніше, коледж/університет і т.д. І до всього тебе підштовхують батьки. За ці роки ти повинен удосконалити себе, щоб підготувати себе до зрілого віку, де ти уже можеш підкорювати вершини за допомогою своїх знань. Ми не будемо зараз згадувати і наводити в приклад співаків/акторів і іншу касту, яка чуть не з пелюшок знала, що вона стане зіркою, тільки би не вчитись і не здобувати вищу освіту за якоюсь професією. Погодьтеся, що усі з нас мріяли з дитинства стати співачкою, актором, космонавтом, принцесою, ковбоєм (хто хотів бути ковбоєм?), але подумайте зараз – хто ви є. Я та людина, яка навчаться в університеті, мріє про журналістську кар’єру, мріє отримати коли-небудь статуетку «Золоте перо» (У МЕНЕ ВСЕ ВИЙДЕ). Проте, я зараз набираю цей текст, і слухаю Adele.

Я досягла багато чого за допомогою батьків. Це правда. Було б тупо зараз обманювати. Ось тепер, коли мені 18, я можу почати думати, як переходити в доросле життя. Звичайно, я буду думати про це, коли мені виповниться 21, типу, повністю повнолітній, і всі справи, але зараз розумію, скільки у мене попереду. Чомусь, я думаю, скільки у мене виникне проблем, аніж приємних моментів. І з такими думками, я розумію, що я песиміст, а не оптиміст, якою я себе хочу показати людям, коли вони перетворюються в песимістів. Все так заплутано.

На моє день народження багато хто побажав стати найвідомішою з найвідоміших журналісток. Рідні хочуть мною пишатися. Рідні уже пишаються моїми першими кроками. Я просто не можу підвести так багацько люду. Так-так, потрібно багато працювати над собою. Повернусь до зірок, які говорять, що вони багато працювали над собою, щоб отримати те, що вони мають зараз. Так от – ненавиджу це. Хтось казав, що якщо не працюєш руками – то ти не працюєш взагалі. Ходити на танці, співи? Я вас благаю. Ми також знаємо, як деяким було непросто в дитинстві і т.д. і т.п. Не люблю той факт, коли хтось важкою працею заробляє ці кошти, а ти йдеш на концерт до улюбленого гурту/співака/співачки, який майже просто заробити за концерт сотні тисяч або мільйон (яка валюта вже думайте самі). Все дуже заплутано. У мене в думках буде вибух. Не всі такі. Не всі. Я також ходжу на концерти. Правда, не дуже до тих, до яких хочу потрапити.

За 18 років у мене було кілька людей, яких я обожнювала. Селебріті звичайно, а хто ж і ще. І лише один залишився, і залишається уже 5 років. О_о  Про нього пізніше. Пригадую, коли мені подобались ілюзіоністи з Росії – Брати Сафронови. Тепер я плювала на них, але тоді… У них почались зйомки проекту в Україні під назвою «Україна чудес». Ну вони ілюзіоністи, ви шарите, що вони робили. І Софія їх звичайно любила і вірила в усю цю пургу. Мені з Росії навіть прийшли їх автографи завдяки одній чудовій людині. В той день мені було погано, я лежала на ліжку без сил. Прийшов тато, і сказав, що мені лист з Росії. Мене треба було бачити. Недугу миттю зняло. Але зараз я б навіть не глянула на них, і сказала б спалити той лист, бо мені ці автографи уже на фіг не потрібні. Ага. У мене взагалі є багато улюблених акторів, співаків, Господи, всіх не перелічиш. Це так жахливо. Як добре бути людиною, яка нікого з них не любить, і їх не цікавить їхнє життя. Повернусь до тої людини, яка уже зі мною 5 років. Відносно. Дрейк Белл. Не побачила б серіалу «Дрейк та Джош» нічого б не було. Я думала, ну добре, мені перейде, як завжди. Ага, перейшло. Я з нетерпінням чекаю його 3-го альбому, в якому будуть мотиви 60-х – 70-х років, обов’язково інструментал. Я уже бачила і чула прев’ю кількох пісень, і я просто вмираю, як хочу послухати повну версію. Це як чекати нового сезону Шерлока, так само я чекаю альбом Дрейка. Вічно його кудись кидає: то зйомки фільму, то візьме участь в якомусь шоу, і більше нічого не хоче робити, і от тепер сидить в Нешвіллі, Америка, та спокійно записує альбом, а також не забуває годувати своїх прихильників своїм фірмовим «Album coming soon». Вже 3 роки годує. Але я його не критикую. Все має йти за течією. Він знає, що робить.

Також, з 18-ти річчям мене привітало не мало Дирекшионерів. Ви ж не знаєте, хто то такі. Прихильники гурту One Direction. О так, я також задіяна в цьому спектаклі. Деякі з них дуже хороші. Побажали багато прекрасного. Одна дівчина навіть надіслала на музичний канал мені привітання та замовила 2 кліпи цього ж гурту. ЦЕ ТАК ПРИЄМНО, НАРОД. Хочеться сказати, що вони найкращий фандім у світі, але… У кожного свої смаки.

Я дуже відскочила від теми. Взагалі, я можу пишатись собою на сьогоднішній день. Я щаслива, що у мене є світогляд і своє розуміння кожної ситуації. Я щаслива, що воно є правильним. Я щаслива, що не поводжусь, як безліч тинейджерів, і це прекрасно. Я щаслива, що я знаю свою міру, і взагалі, що я багато чого знаю, тому що я зустрічала людей тупих, як пробка. (жорстоко, але це правда) Я щаслива, що я вірю в Бога. Я щаслива, що я народилась у правильному для себе місті України – Львові. Знаю – у інших містах, я б не була такою як є зараз. Я щаслива, що у 18 років, я пізнала горе, і радість, а не зразу народилась загорнутою у чарівні шати. Я щаслива, що народилась взагалі, врешті-решт. На цьому поставлю крапку. Йду тепер писати літню версію «шпигунських штучок». Багато хто казав, що зимову версію уже не перевершити. Я прийняла виклик. Деякі речі не змінюються. Я досі люблю спостерігати за людьми.

LA LA LA

Відео обертається навколо болівійської легенди, що датується початком 20-ого сторіччя, яке стосується глухого хлопчика, який втік зі свого будинку і знайшов безпритульну собаку, яка супроводжувала його з тих пір. Після проживання на вулиці невизначену кількість часу він виявляє, що у нього є спеціальний талант сприйняття проблем людей, які він може вилікувати, кричачи, який, як кажуть, так само гучно як землетрус і торнадо. Одного разу, він знаходить засмученого старого, який був висміяний сільськими жителями. Кричачи, хлопчик вирішує ситуацію і відновлює душевну рівновагу старого (у відео, купуючи йому нове серце). Разом, вони зустрічають знівечену людину, якого ображало те, що суспільство, вважало його прокаженим. Понівечена людина показує, що він - пророк, який був проклятий демоном (El Tio), тому що він не поклонявся йому і залишив його суспільство. El Tio розглядається як лорд злочинного світу, якому смертні люди пропонують подарунки, щоб бути захищеними їм або послабити його гнів. Пророк сказав що той, хто міг почути демона буде потрапляти під його контроль. Він сказав їм, що демона можна знайти в пустелі, де одного разу було місто, в якому люди поклонялися йому. Разом вони йдуть в місце, де мав бути демон. Вони досягають шахти, де був демон, і як передбачається, будь-хто міг бути там проклятий, хто був в змозі почути демонічні прокляття, таким чином один тільки хлопчик міг піти до демона і перебити його своїм криком, щоб заважати йому проклинати інших.
Відео закінчується відкритим кінцем, вважаючи, що El Tio контролював шахти, які були корисні для людей і час від часу шахтарі приносили ламу в жертву, щоб на короткий період уникнути того, щоб бути проклятим, хлопчик, як можна помітити - велика жертва викупав шахтарів від небажаного впливу El Tio. З іншого боку, це може інтерпретуватися, так що тільки хлопчик в змозі протистояти El Tio, оскільки люди, не в змозі звільнити себе.

Літоооооо! Жахлииивеее літооооо! (Щоденник літа 2013)

Знаєте чому такий заголовок? Бо це мій крик душі. 
Ну, якщо чесно, воно не таке жахливе, але воно дуже нудне. Є кілька ситуацій, які роблять моє літо не остаточно поганим: я подивилась дуже багато фільмів/серіалів, прочитала безліч книг, зустрічала щастя з улюбленим ноутбуком на своєму коханому ліжечку, сплю до обіда, а то й до вечора, а потім жру всю ніч. Ще листування з подругою додавало настрою. Мімімі, це ж так круто отримувати листи!! (Хоча звідки ТОБІ знати. Ахах)

 Так от, чоловіче, розповідаю. 

Червень
1-го червня почалась сесія, і в цей прекрасний літній день я здавала екзамен. Взагалі екзамени зайняли у мене весь червень. І більше нічого не було.

Липень
Увесь "прекрасний" і "чарівний" липень у мене зайняла практика, ( і не важливо, що я там була лише 4 рази, даа) все одно, я не могла нормально відпочивати, бо завжди боялась що подзвонять з редакції і скажуть знову їхати на пресуху. Це ж цілий місяць на нервах, уявіть собі. До-речі, я так і досі не поїхала в редакцію завірити свої статті. Пфф. 

А ще, кожного дня мене мучить запитання: Чому під час ДПА в школі, ЗНО, творчого конкурсу в універі, Я ВІДРИВАЛАСЬ? (відповідь не знайду ніколи)

Серпень
Що станеться цього місяця я знаю наперед. Вангую трохи. Попереду моє День Народження і в цей день я буду пити за свої 18, і за паршиве літо, яке у мене тільки було. А потім, дорогі друзі, приготуйтесь. Взагалі, я сама винна, але я як останній лох буду відробляти фізкультуру. З 19 по 28 серпня. Fail. Кожного дня бігати по 1,5 години. Хоч позбудусь кілограм, які нажерла за все літо. Це мене навчить, що на фізкультуру, плювати з високої башні як це робила я - не треба. І в останній день я буду бігати купляти канцтовари, (What?) ага, зошит і ручку на весь рік.

 

Коротше, я розповіла про своє літо, і нічого не приховувала. Дааа, дуже позитивненька розповідь вийшла.  

Не сприймайте цю ахінею вище написану всерйоз. Насправді цим літом я відривалась у модних клубах Вегасу, влаштувала екскурсії замками різних чудових країн, викрикувала ненормативну лексику з Ейфелової вежі, також каталась на американських гірках і побувала в Діснейленді. Вообщем, втілила усі мрії за це літо. (у своїх снах) А ви продовжуйте сидіти за своїми комп'ютерами.

Автостопом по Австраліїї

Список легендарних собак не закінчується на відомих нам Хатіко та Балто. Ще один не менш неймовірний герой - Рудий пес. Так його називали усе життя. 

Про нього, у КіноКлубі, до вашої уваги представлено фільм, щоб дізнатись про цього прекрасного песика. 

Кінець 1970-х років. Водій вантажівки на ім'я Томас зупиняється в містечку Дамп'єр, у Західній Австралії. Зайшовши в бар, він стає свідком того, як група чоловіків намагається позбавити життя хворого рудого пса. Однак люди не в силах здійснити це, адже ще є надія на одужання собаки. 

Зібравшись в барі, жителі містечка (в основному робітники місцевого підприємства з видобутку залізної руди), вирішили розповісти Томасу історію Рудого: як він тут вперше з'явився, став загальним улюбленцем, був прийнятий у профспілку гірників, знайшов свого справжнього господаря і потім втратив його. 

В одній з історій розповідається про те, як він перетнув протягом років половину Австралії в пошуках свого загиблого господаря, і те, як повертається у своє рідне містечко. Там його радо зустрічають жителі, і не можуть повірити, що їх Рудий знову з ними. 

Та тепер, коли він лежить у барі, а всі навколо згадують життя Рудого, він підводиться, і вирушає в свою останню подорож. Згодом, у барі, лікар помітив, що Рудий зник. Влаштувавши пошуки, вони знайшли собаку на кладовищі, де був похований його господар. Сам Рудий також відійшов у вічне життя. Він виконав свою місію  - знайти свого друга. 

Фільм заснований на реальних подіях про найвірнішого собаку. Вас чекають: щирі, смішні та сумні моменти, повне занурення у світ Австралії, чудова музика, та справжня дружба людини та собаки.

На честь видатного пса-мандрівника, його друзі поставили пам'ятник. 

А тепер настав час для перегляду трейлера. Якщо вам запав у душу цей Руденький, то не втрачайте ані хвилини.

                      Найкращий друг. Хуліган. Легенда.

The Help!

Драма "Прислуга" вийшла у 2011 році. Екранізація однойменного роману Кетрін Стокетт. У головних ролях: Віола Девіс, Октавія Спенсер, Емма Стоун. 

Події розгортаються у містечку Джексон, штату Міссісіпі у 1960 роках, під часу руху за цивільні права чорношкірих у США. Дівчина на ім'я Скітер Філа (Емма Стоун), закінчивши навчання в університеті, повертається додому, в невелике місто Джексон, столицю штату Міссісіпі. Вона мріє стати журналісткою або письменницею, вирватися в бурхливе життя великих міст.
Чорношкіра жінка Ейбілін (Віола Девіс) старша за Скітер на тридцять років, вона все своє життя прислуговує в будинках білих, виховала сімнадцять чужих дітей і давно вже нічого не чекає від життя, так як її душа спустошена після кончини єдиного сина. 
Краща подруга Ейбілін - Мінні (Октавія Спенсер)-багато років працює на стервозну громадську діячку Хіллі Холбрук (Брайс Даллас Ховард).

Скітер влаштовується на роботу в місцевий журнал Jackson Journal, де їй доручають вести рубрику «Поради домогосподаркам з прибирання будинку». Оскільки їй не вистачає досвіду в даному питанні, вона звертається за допомогою до Ейбілін. На черговій вечірці Холбрук піднімає тему поділу санвузла для господарів будинку і для їх чорних покоївок, причому туалет для покоївок обов'язково повинен розташовуватися на вулиці. 
Скітер не підтримує цю ідею і вирішує написати книгу, де повинні розміщуватися оповідання покоївок про свою нелегку роботу і невдячності з боку білих людей. 

Що очікувало на Скітер і покоївок далі, ви зможете дізнатись переглянувши фільм. Нелегка доля жінок "прислуг", які тоді вважались навіть не просто покоївками, а рабами. Гіркі історії цих жінок змушують замислитись: "А чи зараз ми інакше ставимось до чорношкірих людей?". Жорстоке відношення і розповіді, які наводять на сльози, і на безліч думок. 
Ви не будете розчаровані, що витратили свій час.