Шпигунські штучки. *Літня версія* 2013

Надворі уже 00:00. Взагалі-то, хтось думає, що для таких

«штучок» потрібна якась необхідна артилерія. Для моїх 

«штучок» потрібен ноутбук, хороший зір, вікно (Обов’язково. Навіть не обоговорюється), телефон з навушниками, щоб батькам дати спати, і собі кайфувати.

Скажу що у літа є вагомі переваги. 

По перше моє вікно вічно відчинене навстіж. По-друге, я так не палєвно сиджу на підвіконнику з ноутбуком, що які там в біса «шпигунські штучки», але я взяла крісло, сіла біля вікна, і тепер мене не видно, за те все чути. По третє - немає снігу. Хоча ні – мінус. Ні фіга не видно. Нікого не розгледіти. Не видно як одягнена людина. А якщо вона/він буде під бахусом, а я цього не помічу? Адже мені щастить на таких людей. 

Ну от наприклад кілька днів тому. Мені десь під ранок сниться сон. Я розмовляю по телефону з якимось чоловіком. Ми розмовляли спокійно, аж раптом він починає кричати в слухавку. Ще й як кричати. Тут я і прокинулась. На вулиці, якраз навпроти мого вікна, ну а де ж і ще, стояли дівчина з хлопцем. І я зрозуміла чому на мене кричали в вісні, тому що ті хворі кричали під моїм вікном. Звичайно вони були не тверезі, але хлопець розумів що кричав. Він обізвав дівчину проституткою,  за те, що вона переспала з його другом Миколою. Ясна річ, слухаючи все це, я не стримала сміх. Виявилось, що поки він спав, вона тихенько пішла з дому до того Миколи. От баба. Кричали хвилин 5. Я думала, якщо вони не заспокояться, я відкрию вікно, і скажу все, що думаю. Вердикт мною був висунутий дуже стисло: вона – шлюха, він – лох. Ну а що? Все ж зрозуміло.

Поки писала цю ситуацію, помітила ще одну перевагу 

літа. Люди можуть їздити на велосипеді
(прозвучала фраза кепа). От якраз проїхав один. В шортах і в футболці. 

Через кілька хвилин дуже гучно, проїхало 2 хлопці на мотоцику. До речі він світився синіми вогнями. Тут ходить зараз безліч людей, і я бачу, як щоразу вони повертають голову на моє вікно.

Поки немає машин, тут по дорозі йде дівчина на 

каблуках, і ламає собі ноги. Бідненька. Сантиметрів 12, не менше.

Ну от, це вже не вперше коли моїх сусідів щовечора 

привозить таксі. ЩОВЕЧОРА. Не хило так.

Взагалі, між 1-3 ночі з’являються ось ці нічні гуляки під 

моїми вікнами. Всі дуже люблять моє вікно. Взимку співають колядки під ним же. Влітку – Час рікою пливе. Ну просто їх улюблена. За все літо я чула її разів з десять.

Оооо, здається у мене дежавю, але щойно зупинилось таксі. Точно як тоді.

Поки їздять машини, я переглядаю свій плейлист. І дуже

 пишаюсь ним. Найкласніші треки 2013-го року.

Айайай, невже дівчата тепер йдуть додому самі? Де 

хлопці? Чи може це ще одна йде до Миколи в гості, поки 

інший спить?

Швидко закриваю ноут, бо йде мужик весь в білому, О_о, 

тому розгледіти його не важко. Ооо, ще один шмигнув на мотоцику. Я навіть кліпнути не встигла.

Мене бісить горіх, який росте над моїм парканом. Не 

можу побачити хто йде в мою вулицю. З вікна 

висовуватись лячно. Хоча у мене був досвід прижка з другого поверху, проте, повірте, цього адреналіну у мене на все життя вистачило. Ото тоді я була смілива. Не те що зараз.

Нарешті я чую голоси. Йдуть двоє чоловіків, і ржуть

як коні. Говорять про якусь дівчину, і як сказав один: 

«Яка вона шикарна…Як думаєш, вона дасть?». Ех, а думала він хороший дядечко((

Чоловік, що йшов кількома метрами позаду, одягнений в 

білі(!) шорти (Чому всі в білому? Ах, так, ЛІТО) і червону футболку. Дякую, фарам проїжджаючого автомобіля, я побачила його, як модно зараз говорити, «лук», але я люблю говорити «цибуля». Проїхали, адже ніхто не розуміє мого гумору. В полі мого зору просто нікого зараз немає, тому я намагаюсь жартувати.

Ну звичайно, як же моя ніч, хоч без одної машини з включеною на всю катушку музикою? Я зразу впізнала трек. David Guetta feat.  Ne-Yo & Akon – Play Hard. Включила зараз в телефоні. Оуу, yeah. Work hard, play hard, we work hard, play hard, ага, вірю.

Ахаха, тільки щойно побачила, яка книжка підтримує дверці мого вікна. «Зарубіжна література» (тепер «Світова» завдяки Ющенку, якщо не помиляюсь) за 10-й клас. Треба, до речі, перечитати. Хоча це буде після того, коли я прочитаю куплену мною книгу Люко Дашвар «Мати все». Ольга Герасим’юк сказала, що під час прочитання буде: «боляче, бридко, солодко й дуже добре». Хмм, бридко – це круто. Ну цікаво просто, що там буде бридкого. Можливо про бридке у цій книзі я розкажу у рубриці «Читай». Ну от не може Софія не приплести в своїх постах хоч якусь свою іншу рубрику.

Включилась пісня мого одного з улюблених, після Morandi, румунських гуртів – Akcent – That’s my name. В нього якісь всі пісні однакові. Проте, я відривалась під них на дискотеках влітку в селі. Ви бачите як все змінюється? Я зараз терпіти не можу клуби. Але мій сільський клуб і тих людей, яких я полюбила за весь той час, не замінить жодний місцевий клуб. Там не страшно. Усіх знаєш. Всі рідні.

О Боже, той поїзд їде уже втретє. Я інколи дуже жалію, що живу в кількох метрах від залізної дороги.

Неподалік він мене є готель «Соната». На даху -

 прожектор. Він крутиться по колу. Коли я ще не знала, що це прожектор, думала, НЛО. Кричала «Прибульці, інопланетяни, зелені тварі (Ну тварі то зрозуміло, але чому зразу зелені? Чому не оранжеві, фіолетові?) рятуйся хто може!!!!»

Мені скучно. Напевно хтось все-таки «спалив» мене, і 

переказав усім, щоб не йшли повз мій будинок, тому що у мене «літня версія». Люди не хочуть стати героєм мого детективу? Вони якісь дивні. А раптом я видам безліч детективних романів, які прославляться на всю країну і світ як «Загадкові вбивства» Агати Кристі?  От тільки мені бракує української міс Марпл, та щирого українця Пуаро. Хоча, навіщо плагіатити. Придумаю щось інше.

Я про все вже поговорила. Мені нудно. Навіть машини не їздять. Вже не говорячи про нетверезих людей, які теж не ходять. Може вони зрозуміли, що уже четвер, і пора хоч раз поспати вдома за весь тиждень. Сто пудово зараз згорну свій прилавок, тим часом, вся гальорка з’явиться під моїми вікнами, і буде величати святу «біленьку». А може вони мене пожаліли? Знову ж таки зрозуміли, що надворі четвер, і їх любій Софії потрібен відпочинок? Не виключено. Не знаю, можливо зимову версію я не перевершила, але гарантовано, що проститутку і Миколу ви запам’ятаєте. Адже точно під час усього цього тексту ви тільки про них і думали. А може і ні. Я ж не читаю думки. Тим паче через монітор. А я пішла спати. Алкоголіки дали зелене світло.

*зимова версія*
 http://sophiasamsin.blogspot.com/2013/03/blog-post.html